Sample pic

Роман Пилип: «Ніколи не гнався за модним чи актуальним. Намагався слідувати внутрішньому вектору…»

27
грудня

2018

Роман Пилип: «Ніколи не гнався за модним чи актуальним. Намагався слідувати внутрішньому вектору…»

Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв, лауреат обласної премії Й. Бокшая та А. Ерделі. Це Роман Пилип – талановитий і різноплановий ужгородський художник!

Він – куратор численних мистецьких виставок, зокрема, започаткував щорічну виставку-конкурс «Світ писанки», що має на меті дослідження та збереження традицій писанкарства Закарпаття. Учасник численних пленерів та виставок в Україні та за кордоном. Усе це – результат кропіткої, але плідної роботи, про яку Роман охоче розповідає. За чашкою чаю та тістечком із Романом виходить цікава розмова … 

«Значну роль для кожного митця відіграють викладачі, котрі не тільки вчать, але й виховують естетичний смак»

– Романе, коли ти почав малювати? Пам’ятаєш свої перші роботи?

– Як усі діти, малював у дитинстві. Пригадую, років у 5 чи 6 навіть надіслав одну роботу на телевізійний конкурс. Напевно, тоді й не сподівався, що її десь врахують, але абсолютно випадково побачив свою роботу з екрану телевізора під час «Вечірньої казки». Був такий піднесений, що й не передати! Загалом усі свої шкільні роки я щось майстрував, ліпив, вигадував – одне слово, завжди був у творчому процесі. Але усвідомлений вибір визрів, коли вперше став за мольберт на підготовчих курсах в Ужгородське училище прикладного мистецтва ім. А. Ерделі. З головою поринув у нове творче середовище, що там панувало! Радий був новим знайомствам, відчував, що усіх нас об’єднує щось одне – мистецтво. Першими викладачами стали В. Петрецький, Й. Бачинський, Т. Чувалова та інші. З того часу знав, що буду художником.

– Над чим працював під час навчання? Чим або ким захоплювався?     

– Звичайно, в навчальних художніх закладах є програма, що забезпечує твоє професійне зростання. Це конкретні завдання, проте я постійно намагався експериментувати з техніками, матеріалами. На 3 курсі навчання захопився пленерним живописом. Для мене не було перешкодою вийти малювати на вулицю в дощ чи сніг, вітер чи палюче сонце. Коли навчався у Львові, то вставав о 5 ранку, йшов на Високий Замок, щоб зобразити місто, яке пробуджується. Тоді багато хто з нас читав французького письменника Анрі Перрюшо. Його книги про Ван Гога, Гогена, Сезана формували моє творче кредо. Мистецтво заради мистецтва, все заради мистецтва – так я тоді вважав. Навчальний період важливий, це наче фундамент будинку. На старших курсах формуєшся, з’являється відчуття, що можеш творити значиме. Важливо відчути це в собі, повірити в себе! 

005_2017_06_01_-_maysternya_roman_pilip_-_10.jpg — 189.07 kB

– Але, очевидно, важливі не тільки відчуття, а й знання, самоосвіта, розширення кругозору, чи не так? Для митця дуже важливо бути різноплановим, пізнавати світ із різних ракурсів, щоб не закостеніти в певних рамках…

– Авжеж. Навчання у Львівській академії мистецтв відкрило широкі обрії. Саме місто виховує, адже Львів є культурною столицею України, тож я відвідував музеї, виставки, численні культурно-мистецькі заходи! Якось прийшов на відкриту лекцію з іконопису – і відчув, що це моє. Почав вивчати відповідну літературу, копіював ікони, студіював історію мистецтв тощо. Адже український живопис бере свій початок саме з ікони! Мені подобалося аналізувати, як розвивалася стилістика іконопису впродовж багатьох століть в українському малярстві. Щодо навчання, то додам, що значну роль для кожного митця відіграють викладачі, котрі не тільки вчать, але й виховують естетичний смак. Кожен із тих, з ким мене звела доля, давав якийсь інакший імпульс. Я все сприймав, розумів із півслова. Саме у Львові сформувався як особистість, митець. Останні роботи студентського періоду – це не тільки пошуки власного стилю але й пошуки себе у всесвіті, мистецтві.

«Коли ти орієнтуєшся на якусь аудиторію, то можеш себе втратити»

– Якщо вже пішла розмова про стилі, то в яких ти себе пробував? Які технічні прийоми використовував? 

– Ой, та я ніколи не гнався за тим, щоб усе перепробувати – всі стилі чи всі техніки! Пройшов шлях від класичної академічної освіти через традицію до пошуку власної сучасної мови. Завжди намагався слідувати тому внутрішньому вектору, який в мені є, який скеровує…

– Які жанри полюбляєш?

– Сьогодні працюю головним чином у жанрах натюрморту, пейзажу, портрета, іноді розробляю фігуративні композиції.

003_2017_06_01_-_maysternya_roman_pilip_-_4.jpg — 51.91 kB

– Якось у мене в розмові з одним митцем виникло припущення, що всі, хто вийшов із Закарпаття чи працює тут, мимоволі заряджаються закарпатською школою живопису, вона наче впливає на митців…

– Впливає, адже наш край унікальний, як і живописна школа. Багато в чому Закарпаття – «незвідана земля». Минуле краю, багатство культури наштовхнуло на розробку серії живописних робіт на етнографічну тематику. У них намагався глибше осмислювати традицію. Взагалі я відкритий до сучасного концептуального мистецтва через те, що воно формує смисли, аналізує.

 

009_nad_dahamy.jpg — 103.96 kB

– Що тебе може надихнути, крім пленеру? Наштовхнути на думку?

– Як відбувається творчий процес? Зазвичай, як на мене, двома шляхами. Буває, що в тебе є якась ідея, ти щось побачив, прочитав чи відвідав виставку. Визріла думка не дає спокою – формується, аж поки не передам це на полотні. Проте є й інший шлях – коли працюєш, то з’являються нові ідеї, нові варіанти, нове бачення. 

– А ось саме ти – як працюєш?

– Я більше схиляюся до другого варіанту, бо люблю писати з натури: дивлюся, осмислюю, опрацьовую – так відточую роботу. 

004_2017_06_01_-_maysternya_roman_pilip_-_5.jpg — 94.31 kB

– Чи виконуєш замовлення?

– Так, але мені це не подобається, бо часто замовник не має смаку. А це сковує твою творчу волю. І це ще одна з проблемних ланок роботи – потрібно виховувати глядача. Постійно стикаюсь з аматорством у культурі, не люблю непрофесійність. У мене є шанувальники мого живопису, всі вони для мене друзі. Малювати треба передусім так, щоб подобалося автору, а вже потім знайдуться ті, хто це оцінить! Саме в таких роботах є частка нас. Коли ти орієнтуєшся на якусь аудиторію, то можеш себе втратити.

«Часто пишу Ужгород, спостерігаю за містом…»

- Романе, якщо аналізувати твій станковий живопис, то маєш чимало робіт на міську тематику… 

- Так, я часто пишу Ужгород, взагалі – спостерігаю за містом. Ось, приміром, у цьому будинку, де ми зараз знаходимося, живемо разом із батьками з 80-х років. Десь у 90-х я облаштував у мансардному поверсі власну майстерню – тут, як бачите, великі вікна, відповідно, чудове освітлення, що є важливою умовою для студії. З мансарди я часто слідкую за тим, як місто змінюється. Ось, приміром, на одній роботі (майстер показує картину, – Авт.) зобразив дахи Ужгорода – це було кілька років тому. А тепер вигляньте у вікно і подивіться, наскільки місто змінилося. На жаль, при цьому мало, що створюється. Слід пам’ятати, що середовище впливає на нас.

008_img01290_2.jpg — 163.68 kB

- Маєш бачення мистецького майбутнього Ужгорода?

- За останні роки Ужгород насправді стає мистецьким містом, з’явилося багато мистецьких майданчиків. Проходять численні виставки, презентації! Стилі й напрямки теж дуже різноманітні, і все це дуже цікаво!

- На твою думку, чого не вистачає?

- Гадаю, що не вистачає тіснішої комунікації між художниками, обміну думками. Мені в сучасному, концептуальному мистецтві подобається те, що митці шукають зміст і більш чутливо реагують на вимоги часу. Старша генерація звикла до іншої моделі, більш статичної, пленерної. Я теж люблю їздити на пленери, спілкуватися з художниками зі всієї України, але ці моделі можна поєднувати.

«Вважаю, шо народна творчість – це величезний скарб, джерело негаснучих ідей»

– У тебе в майстерні багато писанок та вишитих сорочок. Колекціонуєш їх?

– Я не є затятим колекціонером, але маю окремі традиційні сорочки з кількох районів Закарпаття. Зараз займаюся реконструкцією писанок. У 2011 році видав монографію, присвячену традиційній вишивці Закарпаття. Взагалі народне мистецтво має свої таємниці, свої засоби художнього вираження. У чомусь воно є основою для інших видів мистецтва.

– А звідки береш писанки? 

– Писанками я захопився вже досить давно. Загалом традиційна закарпатська писанка є надзвичайно багатою. На Закарпатті науковці виділяють чотири етнографічні групи – гуцули, лемки, бойки та долиняни. Кожна етнографічна група характеризується локальними особливостями, що також відображено у вишивці та писанці краю.

002_2017_06_01_-_maysternya_r_pilip_-_report_-_23.jpg — 78.08 kB

– Можеш розказати детальніше?  

– Дуже цінним є те, що ми знаємо, звідки походять ці вироби мистецтва. Наприклад, писанки з села Богдан Рахівського району мають геометричний візерунок. Писанки Тячівщини характеризуються білим візерунком на червоному або коричневому тлі, вони найархаїчніші в краї. Ні з чим не сплутаєш різнокольорові писанки на зеленому, червоному, брунатному тлі, розписані білим мереживним візерунком із Перечинщини. У селі Тур’я Ремета до сих пір збереглися традиції писанкарства, і кожна господиня намагається три такі писанки покласти у свій великодній кошик. На візерунках ви можете побачити солярні знаки, ружі, річки, дерева. А ось писанки лемків Закарпаття використовують два три кольори. Їх візерунок каплеподібної форми утворюють рослинні мотиви, на відміну від бойківських, візерунки лінійні, їх утворювали писачком.

– Традиції писанкарства, здається, практично втрачені…

– Як вам сказати? Існує безліч способів декорування великодніх яєць, які й зараз господині прикрашають, але вони не є автентичними, традиційних збереглося вкрай мало. В долині р. Туря ще можна віднайти писанки, які виготовляють так само, як і сто років тому, але в багатьох селах Закарпаття ця традиція втрачена. Тому відшуковую візерунки писанок у періодиці – в журналах 20-х років минулого століття, у старовинних листівках, присвячених писанкарству. Писанка погано зберігається, бо є крихкою та рідко «доживає» до наступного року, але є надзвичайно цінною своєю орнаментикою і художньою системою, тим, як майстрині поєднували колорит, організовували композицію на полі тощо. Народні умільці не закінчували художніх вузів, але в них є чому повчитися, бо це також справжнє мистецтво. До речі, у модерному живописі ми можемо прослідкувати ті ж самі принципи поєднання кольорів і ритміки.

006_img_3407.jpg — 69.85 kB

– Так захопливо розповідаєш! Можу зробити висновок, що народна творчість відіграє вагому роль у твоєму житті! 

– Так, адже в народній творчості проявляється поезія, фантазія, відображається світобачення, мислення наших пращурів. Мене як художника цікавлять закони краси: чому воно гарне? Які принципи побудови композиції? Як вони досягають такої художньої виразності? Дослідження писанкарства – це лише одна частинка того, чим я займаюсь, але воно мені дуже подобається і допомагає у мистецтві. До всього я започаткував щорічну виставку-конкурс «Світ писанки», що переслідує мету продовження та збереження традицій писанкарства. Загалом, вважаю, що народна творчість – це величезний скарб, джерело негаснучих ідей.

010_stari_dahy.jpg — 160.08 kB

– Романе, спасибі за цікаву розмову, успіхів у подальших проектах!

Текст: Наталія Петерварі
Фото: Роберт Довганич 
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку