Sample pic

Ольга Ладижець: «Якщо ти взявся в цій професії чогось добитися, то підходь із розумом, а не з власним его».

15
листопада

2018

Ольга Ладижець: «Якщо ти взявся в цій професії чогось добитися, то підходь із розумом, а не з власним его».

Ольга Ладижець – талановита художниця, кераміст, а попри основну спеціальність – ще  психолог та педагог. Її знають численні ужгородці, її роботами захоплюються, її обожнюють діти та їхні батьки.

Оля займається з усіма – і тими, хто має талант, і тими, кому просто потрібне звичайне людське тепло чи дружня рука допомоги. Кожна розмова з цієї жінкою – наче ковток повітря, яке легко перетікає з однієї форми в іншу, ллється й тече,  народжуючи нові й нові теми, цікаві та захопливі. І при цьому можна нескінченно довго дивитися, як вправно і вміло руки майстрині створюють чергове диво, що стане улюбленою річчю у чиємусь домі…  

 Олю, чи пам’ятайте свою першу художню роботу? Коли почали працювати?

Я почала малювати завдяки дідусеві, саме він – відомий закарпатський письменник Володимир Ладижець - мені привив любов до мистецтва. Першу свою роботу олією написала в 4 роки – працювала з дідусем на пленері. Він саме тоді переніс інфаркт і після нападу не міг писати пером, тож узявся за пензлика. Хоча й не був професійним художником, але мав таке чудове захоплення. Пам’ятаю, як тепер: у мене був маленький мольберт, а в нього великий, ми разом виїжджали на природу і просто «відривалися». І перша робота моя була, відповідно, пейзаж. Після тих виїздів у нас дома вся хата була в роботах, в тому числі й моїх, і дідових. І всі стіни в нас були розмальовані. В тому числі вже в мене, коли я стала мамою – мої діти з дитинства звикли, що навколо все в жучках, метеликах, яскравих кольорах. І саме дідусь заповідав моїм батькам, щоб вони дали мене вчитися на художника. Якби вони так не зробили, він би їм не пробачив!

А ви самі ким хотіли стати?

Я сама хотіла бути археологом, але стала художником, бо так захотів мій дідусь. І, відверто кажучи, я вдячна йому, він напевно бачив у мені щось таке, особливе, що заповідав мені саме таку життєву стежку, що слід саме в цьому напрямі розвиватися. Так, у підсумку, в 15 років я вступила в художній коледж, наставником у мене був Іван Маснюк. У його майстерні тоді зібралися всі такі ж «білі ворони», як і я, котрі, можливо, не мали друзів у школі, але там у групі ми зійшлися. І та група, яка тоді створилася в 95-му році, досі існує. Я вдячна долі, що вона мене звела з тими людьми, всі, до речі, стали художниками, всі вступили в академію, і досі ми всі товаришуємо.

По закінченні коледжу подалися в Львівську академію? 

Це була ще та історія: 1-го вересня в мене було весілля, а 2-го я вже була на кафедрі кераміки у Львівській академії на першій парі. Мій чоловік до того нормально поставився, так, ми зустрічалися раз на два тижні, але він усе розумів. За два роки академії було багато вражень, багато вернісажів, я мала прекрасну можливість виставляти роботи. Мала з друзями майстерню під Високим замком, ми займалися своєю творчою діяльністю,  працювали після пар, певна річ, виготовляли керамічні вироби і продавали їх, так заробляли гроші.

Тоді ж, у студентські роки, мала нагоду побачити, як функціонують керамічні заводи. Я була на Коростенському фарфоровому заводі (там мені пропонували лишися художником), в Славуті (теж пропонували стати художником в експериментальному цеху), враження були надзвичайні! Мої роботи навіть тоді цінувалися, коли я ще навчалася! Це дуже позитивно впливало, підштовхувало до роботи, до творчості, до розвитку! А потім повернулася в Ужгород і тут виявилося, що роботи нема, що ми, творчі особи, нікому особливо не потрібні. Це був 2003 рік, я шукала елементарну роботу, щоб заробити бодай на хліб. Потім якось запропонували зайняти вакантне місце в Центрі науково-технічної творчості, я й погодилася. І ця робота захопила! До мене на заняття масово почали приходити діти, я знайшла з ними спільну мову, хоча, скажу відверто, боялася цього, а тепер діти – це частина мого життя.

Олю, розкажіть про свою творчість, де берете ідеї, теми? Звідки ангели, які стали постійними супутниками вашої творчості?

Ангели? Я завжди їх малювала, робила, але незручно себе почувала чомусь, особливо порівняно з тими метрами, які картини пишуть, шедеври створюють … Зараз я себе переборола завдяки життєвим обставинам, мені здалося, що життя занадто коротке, щоб розмінюватися на дурниці, треба використовувати кожен день по максимуму! Взагалі у мене великий ящик нереалізованих ідей (ящик у прямому сенсі цього слова. - Авт.), і не треба їх відкладати, треба робити! Друзі мене підтримали! І я дуже вдячна, бо цей рік показав, як багато в мене справжніх друзів! Ось і остання моя виставка така була: мені дали два тижні, щоб підготуватися до неї. Організувала її, підготувала роботи і побачила, що людям це сподобалося, що мої твори потрібні!

Працюєте тільки з глиною?

Я у всіх техніках пробую себе! Але глина улюблена – це такий матеріал, який можна комбінувати, використовувати по-різному, навіть на дереві. В мене реально є велика коробка, де складені різні речі – скло, шматки дерева, якісь цікаві штучки тощо. Обожнюю той прекрасний момент, коли всі частини мозаїки складаються в ідею – і народжується новий твір.

Що вас може надихнути? Прочитана книга чи нова мелодія?

І це також. Але ідеї постійно в голові, я постійно думаю, планую, обмірковую. Та особливо мене надихають діти. Ось як ми працюємо? Я малюю біля дітей, вони заглядають і кажуть: «І я таке хочу». Тоді ми починаємо обговорювати ідею, я прошу їх розказати про своє бачення, я розповідаю про своє, і в результаті народжуються неймовірні речі! 

Чи колись рахували, скільки робіт маєте?

Це нереально рахувати! У мене роботи по всій Європі, в основному, в приватних колекціях! Маю знайомого зі Львова, який щороку приїжджає і каже мені: «Якщо в тебе в майстерні немає свіжих робіт, то я більше не приїду». Тому готуюся до його приїзду. В Ужгороді багато знайомих, які можуть прийти раз на рік і забрати півмайстерні! Я просто не рахую роботи, головне, що вони подобається іншим!

Олю, знаю, що ви ще й оформляєте книги?

Так, із 1996-го працюю з видавництвом «Карпати» в Ужгороді, ілюструю книги, загалом оформила близько 20 видань, серед них «Зернятко мудрості», «Горнятко доброти» Юлії Драгун, «Чупакабра», «Таємниця смерекового замку» Василя Шкірі, збірку віршів Миколи Матоли «Петрик грушу малював» та багато інших. Дідусеві дві книги вдалося видрукувати – це «Сонечко в колисці» та «Хитрий зуб». Він мріяв, щоб я оформляла його книги. Книги ці лежали в рукописі, після його смерті ми вирішили видрукувати їх.

Крім оформлення, малювання, кераміки - чим ще цікавитеся?

Де мене тільки не вистачає, цікавлюся багато чим! Психологією займаюся, дуже мені подобається ця наука, особливо коли з дітьми займаєшся, то мусиш мати якісь базові знання. Взагалі вважаю, що якщо будь-який викладач, який дотикається до дитини, має мати базову відповідну освіту, і насамперед психологічну. У цьому ж контексті, до речі, мене бентежить те, що роблять з нашими дітьми в школах: нинішній навчальний процес просто знищує їх! Тому робота з глиною для діток – це своєрідний релакс. Цей матеріал особливий – він забирає весь негатив. І нерідко, що цікаво, мами сідають біля дітей, і не тільки сидять, а й ліплять, і я дуже з цього радію. Бо й батькам потрібно відключитися, розслабитися, а коли вони ще спільно зі своїми синами чи дочками щось створюють – це найкращий місточок, це просто неймовірний засіб комунікації, це так зближує! 

 У мистецькому середовищі постійно точиться дискусія з приводу свободи в творчості художника. На Вашу думку, чи повинен митець прислухатися до того, хто замовляє йому роботу, чи навпаки – творити на власний розсуд? 

Для мене це принципово  – індивідуальний підхід до клієнта. Я вважаю, що смаки в людей різні, але якщо ти дизайнер, художник, то підходь до клієнта так, як має бути. Я, до прикладу, перед тим, як починати щось робити на замовлення, маю поспілкуватися з людиною, почути, що їй подобається, а що ні, які має смаки, підбираю кольорову гаму для неї. Бувало не раз, що просили мене щось зробити, а я у відповідь просила познайомитися, побачитися, поспілкуватися. Я пояснюю, що тільки так зможу зробити те, що підходить саме цій людині, що прийдеться їй до смаку, і щоб моя робота в підсумку сподобалася. Це теж психологічний момент. Так само підбираю роботи під конкретний інтер’єр, прошу, відповідно, фото кімнати, щоб бачити, які смаки цієї людини і що підійде їй. Тому завжди кажу: якщо ти взявся в цій професії чогось добитися, то підходь із розумом, а не з власним его.

Які це можуть бути елементи інтер’єру, що ви створюєте?

У кераміці це може бути все, що завгодно. Якщо хочете заповнити якийсь простір між кімнатами, то це можуть бути вставки чи висячі елементи. Можуть бути, наприклад, написані олією з елементами кераміки картини, це можуть бути керамічні панно на дереві, вітражні вставки, псевдовітражі (на склі малюється спеціальними фарбами, і дешевше зазвичай, ніж вітраж). Це можуть бути світильники, що стоятимуть на підлозі й дивовижно освітлюватимуть кімнату… А можуть бути й елементи декору на стіни. У мене вдома й посуд, виготовлений власноруч… 

Олю, спасибі Вам за розмову. Думаю, вона перша, та не остання. Успіхів Вам у всіх починаннях!

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку