Sample pic

Ольга Гал: «Людина, яка дивиться на вашу роботу, має дізнатися щось із неї про вас»

31
жовтня

2018

Ольга Гал: «Людина, яка дивиться на вашу роботу, має дізнатися щось із неї про вас»

…Її руки перетворюють глину на яскраві писанки, тарілки, елементи декору. Кількома дотиками художниця може перетворити звичайну сиру глину у святковий декоративний елемент.

Ольга Гал є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, навчалася в Ужгородському училищі та Львівській академії мистецтв. Вона надзвичайно талановитий та різнобічний митець. Її кераміка – окраса не тільки рідного Виноградова, а й всього краю. Її твори оригінальні, цікаві, сповнені глибокого змісту. І варті того, аби поговорити про них та дізнатися секрет виготовлення.

 «Мистецтво – не математика! У мистецтві потрібно демонструвати свій внутрішній стан!»

Олю, скажіть, чи пам’ятаєте той момент, коли вирішили поєднати своє життя із мистецтвом?

– Відкрию Вам секрет, що насправді ніколи цього не прагнула – займатися мистецтвом. У дитинстві моє життя було перенасичене наукою, навчальним процесом. Цифри та «закарлючки» більше подобалися, ніж якісь абстрактні речі.

003_gal_o_bez_nazvy_o_hal_untitled_9.jpg — 792.11 kB

Дивно сьогодні чути про те, що людина, яка значну частину свого життя присвятила мистецтву, насправді не прагнула цього…

– Нічого дивного, в дитинстві я дуже хотіла займатися математикою і фізикою, але зіграла свою роль наявність у Виноградові керамічного заводу. Батьки подумали й вирішили, що завод може стати найкращою перспективою для мене, бо з працевлаштуванням у маленьких райцентрах насправді нелегко. А позаяк з 4 класу я відвідувала гурток малювання (вч. Петро Коцан), а на канікулах бувала в таборах «Юний художник», що організовував Золтан Баконій, то на тому й порішили. До речі, компанія молодих творчих людей збиралася там практично завжди одна й та ж, а потім ми всі разом навчалися в училищі, відтак – у Львівській академії. Так і почався свій шлях у мистецтво…

– Чимало митців розказують, що саме під час здобуття освіти сформувалися, визначилися з творчим напрямком. Чим Вам запам’яталися роки навчання?  

– Насамперед тим, як саме до мене прийшло чітке усвідомлення, що таке мистецтво, з яким вирішила пов’язати своє життя. Бо в перший час насправді було нелегко: математичний склад розуму вимагав і в підході до мистецтва точності, виваженості, розрахунку. Відповідно, в інституті у мене й настав переломний період (Посміхається. – Авт.). Я ж обожнювала математику, тому любила все аналізувати, прив’язувати до логіки й системи чисел. Викладачі бачили моє ставлення до творчості й, грубо кажучи, одного дня просто «трусанули»: ну, скільки можна? Берися за розум уже! Мистецтво – не математика! Думати треба і там, і там, але сприйняття дійсності – інше. На математичне відображення дійсності є фотографія. А нам потрібно демонструвати внутрішній стан!

004_gal_o_bez_nazvy_o_hal_untitled_11.jpg — 755.98 kB

І Ви вирішили продемонструвати його саме через глину?

– Насправді глиною я не дуже хотіла займатися після завершення навчання, але, як завжди, допоміг випадок. Я представила частину сервізу «Театр» (дипломна робота) на виставці, що проходила в рамках творчого звіту нашого району. У складі журі тоді був художник, заслужений майстер народної творчості України Михайло Баник. Він подивився на мою роботу й спитав: «Що тобі треба, щоб розвиватися»? Думаю, скажу, що глину, так він і відповість: «Йди собі та накопай». Тому я попросила у нього піч для випалу керамічних виробів, бо коштувала вона чимало! Але митець погодився, і це стало суттєвим поштовхом займатися керамікою й надалі.

Чим Ви займалися після закінчення навчання у Львові?

– Повернулася у Виноградів. Хотіла працювати на заводі, але його вже закрили. Встигла хіба практику там пройти, щоправда, ще під час навчання в училищі. Спочатку працювала у школі мистецтв, потім вела гурток малювання у Центрі позашкільної роботи з дітьми, паралельно – вчителем у школі. З 2006-го року – методист у районному відділі культури.

«Глина – сама собі господиня: як закрутиться, то так і буде»

– Чи пригадуєте свої перші роботи – з чого починали? 

– Починала я з того, що виготовляла медальки на різні фестивалі, відзнаки. Загалом робила все, що можна було в домашніх умовах. Треба ж було кудись дівати глину, яку мені накопали (Посміхається. – Авт.)?! А у мене її було багато, є ж брат, який допомагає накопати й принести матеріал! Певна річ, експериментувала. Працювала з глиною з різних місцин, а вони, як виявилося, не взаємодіють, бо кожна має свій хімічний склад. Відповідно, було чимало браку. Здавалося нерідко, що витрачаю час задарма… Але потім я заспокоїлася, знайшла своє родовище глини і тільки з нею працюю. Врахувала, вивчила, випробувала багато різноманітних нюансів і факторів. Тому вже тепер виготовляю те, що хочу. До речі, двох однакових робіт не маю, бо глина себе веде неоднаково. Глина – сама собі господиня. Пластично як собі закрутиться, то так і буде. І нерідко – не так, як я хочу. І я ще не маю такої практики, щоб вона виконувала всі мої побажання. 

– То у вас цілий діалог виходить?

– Мабуть. Виховуємо одне одного (Сміється. – Авт.)

005_gal_o_bez_nazvy_o_hal_untitled_12.jpg — 1.02 MB

– Ваші роботи неймовірно цікаві з точки зору орнаментики. Звідки ідеї?

– Після того, як ми з глиною «домовилися про співпрацю», у мене постало питання, що саме зображувати на керамічних виробах? Спершу з’явилися візерунки візантійської та грецької культури. Але, чесно кажучи, якось на місцевому рівні вони не дуже сприймалися, тому я вирішила взятися за пошук чогось іншого – рідного, автентичного. Задумалася, що мав би бути цікавим якийсь орнамент або елемент декору, що символізував би Виноградівський район. Досліджувала це питання. Довелося спершу попрацювати з літературою, причому дуже багато. Для себе в першу чергу мала зрозуміти, що має вийти, і це стимулювало. Зупинилася на вишивці та взірцях на побутових речах – посуді, рушниках, скатертинах, народному одязі. Тепер ці елементи орнаментів стилізую та використовую у своїх роботах – і дуже тішуся, що так гармонійно виходить.

– На балконі Вашої квартири замість господарських речей – мішки з матеріалом: ось глина з фіолетовим відтінком, ось – жовтувата… Різна сировина – для різних виробів? Як обираєте, з якою працювати?

– Узагалі мені кожен колір подобається, але кожен матеріал з іншим відтінком має свою пластику, а отже, свій характер. Нерідко один із одним не мириться, «відстрілює». Щодо кольору, то надаю перевагу натуральному; я не прихильниця додавання барвників чи чогось подібного. Використовую гармонію природного забарвлення матеріалу. Мені подобається, як кажуть, щоб своя пісня була.

– У Вашому доробку багато писанок і кожна, здається, з іншим візерунком….

– Узагалі рідко буває таке, коли я беруся за роботу, щоб уявляла, чого прагну. Найперше думаю, аби глина була якісна. На дотик відчуваю, наскільки вона пластична й піддається рукам. Сам виріб формую методом відтискання у гіпсових формах ажурно або суцільним пластом. Декоративне оздоблення: качалочками з глини по всій поверхні виліплюю орнаментальний ряд, затим використовую тисненням стеком, цвяхом.

А ось уже під час декорування один елемент веде за собою інший. Я пробувала різні композиційні схеми орнаменту – вздовж або по діагоналі форми, але найкраще виходить по колу. Тільки тоді «не скубає» мене те, що вимальовується. Багато експериментую. У принципі, мої пошуки постійно тривають. Бо якщо людина хоче щось показати своїм мистецтвом, то шукає способи висловлення, і цей процес може тривати довго.

 «Людина, яка дивиться на вашу роботу, має дізнатися щось із неї про вас»

Олю, у Вас на стінах – і вишивка, і художні роботи на склі, й живопис. Невже все це – різнобічні прояви Вашого таланту?

– Ой, у мене були і витинанки, і листівки з квітами – шкода тільки, всі в одному екземплярі, не подарую до вашого музею… Згодом перенесла ті зображення на скло: спочатку графічний малюнок наносила, а потім олійними фарбами розписувала. Дуже мені це подобалося. Але, на жаль, такі речі не дуже продавалися, більше розходилися на подарунки, а жити за щось треба… Тому квіти з часом перейшли на глину й ожили на керамічних виробах. 

– Нещодавно на колективній виставці в Ужгороді я побачила картину, написану Вами. Здивувалася, не знала, що Ольга Гал – ще й живописець…

– Є у мене кілька живописних робіт, хотіла себе і в цьому спробувати. Приємно іноді «покопатися» у кольорах, пошукати щось неординарне. Але… Кераміка – це щось практичне, можна потримати в руках, а от живопис – це інше, нова техніка, інакша мова. Якщо у роботі з глиною важлива координація рухів та очей, то у живописі важливе сприйняття й бачення. Думала якось над тим, щоб кинути виготовляти глиняні сувеніри і займатися живописом, усе ж, він забиратиме менше часу. Але кераміка стала мені дуже близька. Живопис ще треба завоювати, це інакший склад розуміння, а кераміка – проторений шлях.

009_gal_o_bez_nazvy_o_hal_untitled_26.jpg — 1.09 MB

– Ваше ще одне захоплення – вишивка. Напевно, немає в області, не те що в районі, людини, яка би детальніше вивчала й аналізувала народну вишивку, ніж Ви!

– Так, справді, я досліджувала і досліджую вишивку рідного району і маю взірці майже з усіх населених пунктів – ось, усе зібрала, що могла (Ольга показує коробки з сорочками-вишиванками, рушниками, скатертинами, а також папки з перемальованими власноруч схемами вишивок). Всі, які мені вдалося відшукати схеми, вивчила, детально розібрала, перемалювала, згодом усе це систематизувала й описала. Маю кілька публікацій на цю тему в друкованих виданнях та в мережі Інтернет. Щодо інших дослідників народної вишивки, то вони є! Але я би хотіла інше сказати. Мені болить, скільки вишитих предметів бездумно зникають, знищуються, легковажно і безвідповідально! Мало хто цінує їх, мовляв – що з тих скатертей, подушок… Я всім кажу: вони ж вишиті вашими предками і таких більше не буде! Такі речі треба цінувати!

На жаль, сучасній молоді це не цікаво. Ручна робота, що сповнена народною мудрістю і є носієм віками збережених народних традицій, просто зникає.

Людина, яка дивиться на вашу роботу, має дізнатися щось із неї про вас, як це було раніше, але інформації в роботах все менше. У підсумку, наше мистецтво стає безмовним…

– Олю, чи не важко це – розкривати внутрішній світ через свої твори? Спілкуватися з глядачем за допомогою такого глибокого за змістом, але дуже мовчазного різновиду мистецтва, як кераміка?

– Не важко. Головне – мати бажання щось сказати. А коли людина порожня всередині, то їй і не буде про що сказати.

Текст: Наталія Петерварі, Денис Фазекаш
Фото: Наталія Павлик

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку