Sample pic

Олександр Громовий: «Люблю вільні, розкуті форми – щоб був політ думки»!

19
листопада

2018

Олександр Громовий: «Люблю вільні, розкуті форми – щоб був політ думки»!

Олександр Громовий – художник, графік, аквареліст, оригінальна і знакова особистість у мистецькому просторі Закарпаття. Народився на Миколаївщині, та більш ніж три десятиліття живе і працює в Ужгороді.

Член Національної спілки художників України, постійний учасник обласних, всеукраїнських та закордонних художніх виставок. Митець, який не боїться експериментувати, сміливо заграє з ідеями й темами, майстерно володіє великою кількістю технічних прийомів і при цьому тонкий знавець всього прекрасного, інтелектуал, мислитель. Саме тому й розмова з ним – цікава подорож у світ Творчості та потужного особистого Я.    

 

«У молоді роки мріяв стали археологом, це була ідея-фікс»

 

– Пане Олександре, розкажіть про себе: хто привив Вам любов до мистецтва? Як і коли ви потрапили на Закарпаття з майже протилежного кінця України?  

– Родом я з Краснопілля на Миколаївщині, після школи закінчив Миколаївське художнє училище, потім служив у армії в Одесі, а після закінчення служби переїхав до Ужгорода, де одружився і вступив на історичний факультет Ужгородського університету. Так, саме так – я й не думав тоді ставати художником! Мене цікавила завжди історія, мріяв бути археологом, це була ідея-фікс! Але, очевидно, таки той інтерес був закладений у дитинстві: мій дядько – такий собі сільський кулібін, умілець – добре розбирався в техніці й прекрасно малював. Він мені багато розповідав про живопис, ми разом навіть малювали щось, десь із того часу і посіялося в душі те зерно любові до малювання…

001_39-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 193.15 kB

По закінченні вишу займався науковою роботою, зокрема, досліджував мистецтво держав Північного Причорномор’я (Ольвії), був навіть на розкопках кілька місяців. Планував вступити в аспірантуру, писати дисертацію, науковим керівником у мене був відомий український історик, але насамперед неординарна особистість Едуард Адальбертович Балагурі. Але так трапилося, що саме перед вступом я поїхав в Одесу, зайшов у музей, оглянувся довкола – і раптом зрозумів, що хочу мати художню освіту. Щось мене наче «перемкнуло»… Пішов у деканат художньо-графічного факультету Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського, склав екстерном майже два десятки іспитів – а вимоги були ого-го! – і вступив одразу на 3 курс. Так збулася моя друга мрія – стати художником… 

002_49-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 1.12 MB

– З чого почали стежку в мистецтві?

– Нічого романтичного чи мегацікавого, якщо про таке хочете почути (Посміхається. – Авт.) По закінченні навчання протягом 10 років очолював «Укрпобутрекламу», ми з колегами займалися оформленням, створенням рекламних вивісок для різноманітних будівель тощо. Потім викладав у Коритнянській школі мистецтв, відтак вступив у Спілку художників і перейшов на так звані вільні хліби.

003_85-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 1.34 MB

– Першу свою картину пам’ятаєте?

– Те, що малював у дитинстві – вже не дуже, але якщо дивитися з точки зору художника, який уже почав щось творити, то у 1986-му році у мене вперше робота «пройшла» на виставку. Це була картина «Стара хата», яку намалював із натури. Як я переживав тоді, коли відбирали твори для експозиції! Це зараз молодь приносить стоси робіт і все приймають, а тоді було не так: ми приходили в спілку і стояли в коридорі зі своїми роботами. Навіть не заходили в приміщення, де працювала поважна комісія, наші роботи заносили, а потім пачками викидали назад (Сміється. – Авт.). Це було справді серйозно, уявіть собі: до складу художньої ради входили такі метри, як Антон Кашшай, Володимир Микита та інші, розглядали твори… Така тоді була система. Тільки й чули ми в коридорі: не пройшло, не пройшло… І тут до мене звертаються: «Олександре, твою одну відібрали»! Яке то було щастя для мене – просто неймовірне! Я ті емоції досі пам’ятаю!

004_86-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 1.24 MB

– Хто із відомих майстрів Вам подобається? Чи намагалися, можливо, в молоді роки, когось наслідувати, копіювати?

– Мені подобалися художники реалістичного напряму, перераховувати можна їх довго, але це й зрозуміло з огляду на те, в якій країні нас виховували. Інші напрями були менше зрозумілі, бо насправді був дуже обмежений доступ до літератури, про поїздки за кордон узагалі могли тільки мріяти. Пам’ятаю, показали мені в ті часи книжечку Рауля Дюфі, я подивився і подумав: «Що за маячня, як так можна малювати?» Це тепер я розумію, що для того, щоб так малювати, треба світло жити!

Захоплень насправді було дуже багато: мене завжди вабила історія та мистецтво Стародавнього світу, це й Греція, Рим, Іран, Індія і так далі. Вивчав, аналізував, використовував у своїй творчості. Створив навіть серію графіки на цю тематику, щоправда, вся вона якось так розійшлася, багато за кордоном. Ну, а потім уже було знайомство з Францією, Англією й прекрасними художниками цих країн, американськими митцями – знайомився і захоплювався! Мене почало приваблювати більш розкуте мистецтво, тому років зо 15 тому я й сам почав потроху рухатися по цій стезі. З’явилася відповідна література. Спершу, зізнаюся, важко її сприймав, але з часом почав усвідомлювати, наскільки люди вільні, розкуті, і яка повинна бути серйозна робота над собою, щоб так творити! Взяти Вільяма де Кунінга чи Шумахера, чи Ротко – можна перераховувати багато, але однозначно одне – за їхніми творами стоїть титанічна праця!

006_107-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 29.58 kB

– Роблю висновок, що Вам близьке сучасне мистецтво…

– Так, воно змушує мислити. Бачите, людина поки живе – має мислити, якщо не мислить –ціна їй невелика. Причому думати і мислити – це різні речі…

 

«Люблю вільні, розкуті форми – щоб був політ думки»!

 

Що Вас може надихнути?

– Насамперед надихають подорожі: був у Туреччині – написав у підсумку серію робіт. Подорожував до Німеччини, Італії – творив, із Риму взагалі привіз стільки вражень, що зараз теж нова серія напрацьовується. В Єгипті був двічі, теж вражений цією країною, її екзотичною красою, а в Каїрі в музеях бачив на власні очі неймовірні шедеври, які раніше тільки в книгах розглядав… 

Музику також люблю – класичну, оперу можу слухати, хоча й від бітлів не відвмовлюся – це ж такий запал! І все це, відповідно, надихає!

007_121-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 171.38 kB

– Чи близька Вам по духу закарпатська школа? Мені здалося, що в колористиці ваших робіт це певною мірою відчутно...

– Закарпатська школа мене не оминула – ну, як її можна пропустити? Бокшай, Ерделі, Манайло – це ті потужні основи, які знає кожен закарпатський митець. До них можна ставитися по-різному, так само по-різному сприймати їхню творчість, яка відповідала духові тогочасної доби, але їхній вклад у мистецтво краю справді неоціненний…  

008_123-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 123.22 kB

– У яких стилях особисто Ви пробували власні сили? 

– Пробував себе у багатьох стилях. Але найбільше подобається щось близьке до  абстрактного експресіонізму. Взагалі люблю вільні, розкуті форми, вільний політ думки.

Але на цьому всьому, як кажуть, не циклюся…  Знаєте, в цьому сенсі мені дуже подобаються слова Пікассо, спробую їх переказати: «…объяснять живопись – это все равно, что попадать пальцем в небо. Как я могу объяснять живопись? Сегодня я был в одном настроении, завтра в другом. Следовательно, я не могу быть тем, кем был вчера. Меня ругают, что я не имею своего лица. А что такое лицо? Это когда ты себя загнал в какие-то рамки и стал рабом своего стиля! А зачем это? Наоборот, нужно, чтобы на выставке спросили, кто это сделал? Надо же, а он и так умеет… Надо же – человек мыслит!»

009_128-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 162.30 kB

– Ви теж – людина настрою?

– Так, звичайно, буває, що цілий день нічого не роблю, навіть пензлик до рук не проситься, натомість беру книжку і читаю…

– А буває, що до світанку пензля з пальців не випускаєте?

– А буває й так… Особливо тоді, коли маю термінове замовлення. Річ у тім, що я ще й займаюся реставрацією трішки – це надзвичайно складна робота! Не завжди і далеко не за все беруся! Коли бачу, що мені не вистачає технічних можливостей, то відмовляюся від замовлення, рекомендую звернутися в Київ, у серйозні реставраційні центри, бо якщо робота цінна й дорога, то краще її не зіпсувати.

– Якщо не секрет, які цікаві роботи реставрували?

– Бокшай, Ерделі – бувало, й таке робив. Але все це були незначні недоліки – десь кракелюрчик невеликий пішов, маленький фрагмент втрачений, відпав…  

– Крім живопису, чим ще займалися?  

– Ілюстрував книги, вірніше, буквально кілька книг. Наприклад, відомий закарпатський поет, на жаль, нині покійний Петро Миколайович Скунць, коли видав книжку, то використав мої графічні роботи. Батько в мене був теж поетом, і доволі непоганим, як я вважаю, ми теж видали збірник його творів, ілюстрованих моїми роботами. 

010_182-2018_10_24-gromovyy-maysternya.jpg — 79.16 kB

– Як довго працюєте над живописною роботою? Не відкладаєте, поки не завершите чи навпаки? 

– Я всіх художників ділю на дві категорії: є такі, котрі, наче метелик, перелітають із квіточки на квіточку, збирають нектар – і все! А ось інші – як та курка:  гребуть, гребуть, поки зернятко не знайдуть. Вважаю, що належу радше до другої категорії. Тому взагалі багато робіт переробляю – до того часу, поки не з’явиться відчуття, що зроблене відповідає внутрішньому стану.  

Якби вдалося повернути життя назад і, пам’ятаючи все, знову обирати шлях – яким би він був?

– Таким же – я би малював. Єдине, що якби починав життя спочатку, то трішки по другому все побудував, але в цьому ж напрямку… І жив би тільки в Італії! Це для мене унікальна країна – сонячна, тепла! Я ж родом із Півдня, тож тут, на Закарпатті, мені дещо сонця не вистачає, хоча дуже люблю цей край! Тому – ось так…

Пане Олександре, спасибі за відверту розмову, успіхів Вам!

Текст: Наталія Петерварі
Фото: Наталія Павлик
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art

 

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку