ОНИСЬКО МАРСЕЛЬ

Народився в Ужгороді у 1977 році. У 1999 р. закінчив навчання в УжНУ (факультет романо-германської філології).

Марсель – художник-самоук. Живопис, графіка, естамп, колаж, фото та арт-медіа – це неповний список видів мистецтв, у яких він працює. З 1994-го – член художнього об’єднання «Поп-транс», яке займається дослідженням взаємозв’язку естетики тоталітарної культури радянської доби зі спадком чи ознаками поп-культури заходу. За цей час формація «Поп-транс» реалізувала кілька мистецьких проектів, які презентували у Львові та Києві.

На початку 2000-х був одним із засновників та арт-директором міжнародного художнього видання «PANIC BUTTON», яке виходило в друк кілька років поспіль.

Учасник музичної групи, має навіть акторський досвід – знімався у короткометражній стрічці, яку презентували на кінофестивалі у Каннах (Франція) у 2011 році.

Марсель як художник відомий своїми іронічними серіями графічних робіт, серед яких «Карпатський альбом» (спільно з Робертом Саллером), 2008 р., «Родинне дерево Малевича», 2011 р., «Марки неіснуючих сверх-держав», 2011 р., «Літо скінчилось, наступає зима», 2010 – 2011 рр., «Мої паперові ляльки», 2010 – 2013 рр.

Із циклом робіт «Скоро буду. Жека» автор провів кілька персональних виставок в Україні та в Словаччині (2016, 2017), ця серія була виконана останніми роками й особливо популярна та «на ура» «зайшла» глядачеві. За словами автора, «Жека – це людина-конструктор, збірний образ. Іноді у мене йшов холод по спині, коли створював ці роботи. Невже я в деяких випадках думаю так само, як він? Ми намагаємося приховати свого внутрішнього Жеку глибше – і це добре. Але не завжди вдається, адже ми виросли з ним на одному полі. Я хотів би викликати легку посмішку у глядача, це ж не зла сатира. Думаю, що радикальні методи можуть викликати тільки агресію, а зміни всередині людей повинні проходити поступово». Як зазначає арт-критик та журналіст Інга Естеркін, «…для Марселя Жека – якась фігура з радянського минулого, «турист», чия участь у житті вичерпується спостеріганням. Хоча навіть не так: Жеку не назвеш спостерігачем, він не дивиться, він, скоріше, витріщається».