Василь Бобіта: «Всі ескізи в моїй голові»
2018
Контрастні яскраві барви та чіткі лінії – впізнати роботи Василя Бобіти легко. Художник із закарпатської Іршави легко грає барвами та формами і вміє створити настрій глядачеві, адже знає: кольори впливають і на емоції. Про свою творчість та мистецькі вподобання художник розповів у інтерв’ю Культурно-мистецькій фундації Brovdi Art.
– Коли до вас прийшло бажання пов’язати себе із мистецтвом? У кого вчилися?
– Скільки себе пам’ятаю – завжди малював, причому й на заборах, і на плечах однокласників, і на шкільній дошці… А в старших класах писали твір на тему, хто ким хоче стати – вже тоді чітко розумів: художником. Батьки попервах не бачили у цьому перспективи, але потім підтримали мене. Моїми вчителями були Іван Маснюк та Іван Дідик. Але вчився й на творах закарпатських митців – Ерделі, Манайла, Кашшая. Найбільше полюбляв Приходька, багато почерпнув від нього, хоча моя техніка зовсім не схожа на його.
– Справді, ваш стиль складно з кимось сплутати…
– Насправді мені й самому складно сказати, що це за стиль. Тут є елементи модернізму, експресіонізму, конструктивізму, кубізму – я намагаюся поєднувати кілька стилів. Десь воно є реалістичне, бо, наприклад, в урбаністиці всі місця є реальними і їх можна впізнати з картин. Ось, приміром, празькі пейзажі легко впізнаються. Взагалі дуже люблю це місто. Та й міський пейзаж для мене, напевно, трошечки переважає. Але образи я збираю, а не відображую конкретне місце. Беру фрагменти, компоную їх і так створюю картину.
– Для закарпатської школи характерна надзвичайно багата кольорова гама. І у ваших роботах вона теж особлива. Так було завжди?
– Я прихильник відкритих, щирих, чистих кольорів. Закарпатській школі це більш притаманно, ніж, скажімо, харківській чи київській. Спочатку мене намагалися трохи приструнити, але коли комуністичний радянський строй втратив свій вплив, повернувся до яскравих барв. Зараз мій улюблений колір – синій, хоча він у моїх творах не домінує. Я хочу, щоб робота радувала глядача, викликала позитивні емоції – для цього використовую гарячі кольори: жовтий, червоний, оранжевий. Вони позитивно впливають на людину й створюють атмосферу радості. Одного разу навіть жінка на виставці сказала: «Я не дуже розумію вашу творчість, але настрій вона мені піднімає».
– Яка техніка вам найбільше подобається?
– Малюю лише олійними фарбами, а фон іноді створюю емаллю. Використовую пісок та інші домішки, щоб роботи були фактурними. Тому це, фактично, авторська змішана техніка.
– Власний стиль і така непересічна кольорова гама спільно з’явилися чи одне передувало іншому?
– Це якось відбувалося разом. У мене є роботи, де просто фарба вилита на полотно. Але я не прихильник відкритої абстракції: вважаю, що навіть абстракція має нести якусь ідею, зміст. Працюю з компоновкою кольору. Мусить бути композиція чисто графічна, в якій я вже потім поєдную кольори. Завжди думаю про тіні, напівтіні, контрасти, створюю їх на реалістичних основах.
– А як працюєте над ідеєю? Плануєте наперед?
– Я малюю серіями: у мене є сільські пейзажі, ціла серія із копицями сіна, міські пейзажі. Коли малюю серію, в мене виникають нові ідеї на цю тему, тому перелаштовувати себе на щось інше не хочу. Іноді планую теми наперед – обмірковую все: колір, композицію, а часом роботи виходять експромтом. Зараз планую зробити нову серію, де з’являться тварини. Художника багато що притягує, але все малювати не можна.
– Якщо плануєте наперед, то, мабуть, знаєте, як буде виглядати робота в кінці?
– Іноді я бачу роботу наперед і працювати над нею стає менш цікаво, бо знаю, що отримаю в результаті. Хоча так не завжди. А іноді не знаю, що з того вийде, починаю імпровізувати і результат бачу лише по завершенню. Ескізів практично ніколи не роблю – всі ескізи в моїй голові. Я уявляю, як робота в підсумку буде виглядати та навіть її кольорову гаму. Спочатку розробляю зображення графічно, а тоді за допомогою кольору створюю настрій картини.
– Чи є щось особливе, що вас надихає?
– Є, обов’язково. Моя сім’я. Це мої сини, невістки, онуки. Дружина в мене теж художниця. Вони – моє найбільше натхнення та підтримка.
Текст: Ксенія Шокіна
Фото: Наталія Павлик
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art
