ЧОНТВАРІ КОСТКА ТИВОДАР

Один із найбільш нетипових і неординарних митців свого часу, який майже не піддається класифікаційним зусиллям і не вписується у звичні розповідні схеми «життя і творчість». Художник, який за життя мав репутацію божевільного і прийняв посмертне забуття, через десятиліття відродився у справжню гордість угорського мистецтва.

Дитячі та юнацькі роки митця пройшли в Закарпатті. Родина лікаря й аптекаря Ласло Костки, який походив зі збіднілої польської шляхти, поселилася в Середньому. Тиводар і троє його братів училися в Ужгородській гімназії. Згодом, отримавши фах фармацевта, майбутній художник їде в Будапешт. Спершу він відкрив аптеку і присвятив 10 років досягненню фінансової незалежності, а вже тоді вирушив на навчання у Мюнхен та Париж.

Він малює світ, ігноруючи загальноприйняті художні правила та насичуючи роботи власним уявленням всесвітнього змісту. Його художницький суверенітет присутній уже в перших рисунках і олійних творах 1880-х років. Пейзаж конкретного географічного місця набуває у полотнах Чонтварі позачасового виміру, архітектурні мотиви – як міста вічної благодаті, образи святих ніби зійшли зі сторінок Біблії. Пізніше про нього скажуть: він відважився малювати вічність.

У 1900 році художник приймає псевдонім Чонтварі. 1902 – 1909 роки називають його зірковим семиріччям. Він має певні успіхи за кордоном і повне ігнорування на батьківщині. В Будапешті митця вважають божевільним через дивну поведінку і спосіб життя. Він працює напружено й безперервно, поступово збільшуючи розміри полотен. З'являються дивні, ні на що не схожі твори – «Кастелламаре ді Стабія» (100×120), 1902, «Стіна плачу в Єрусалимі» (205×293), 1904, «Великий Тарпатак у Татрах» (230×520), 1904 – 1905, «Руїни грецького храму в Таораміні» (302×570), 1904 – 1905, «Баальбек» (385×714), 1906 – усього близько ста робіт за роки малярського подвижництва. Остання робота – «Кінна прогулянка біля моря», датується 1909 роком, хоча помер Чонтварі у 1919 році. 

На той час його роботи не мали жодної цінності. Їх винесли на розпродаж як полотно для фаетонів. На щастя, картини побачив архітектор Ґедеон Ґерлоці. Він купив усі полотна гуртом, зберіг їх і навіть дожив до першої посмертної виставки художника у 1963 році. У мистецькому пантеоні Чонтварі залишається особистістю виразно самотньою, проте зачарованою тією величною побудовою зі світла, яку він прийняв у свою душу і розлив щиро на полотнах.