Ігор Грабар: 10 найцікавіших фактів із життя відомого художника, музеє- та мистецтвознавця

28

вересня

2018

Напевно, жодна людина, що хоч раз завітала до Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая, не пройшла повз картин видатного митця Ігоря Грабаря. Від його зимових пейзажів віє морозною свіжістю, а портрети вражають глибиною образу.

Окрім малярства у нього було стільки талантів та здібностей, що, без сумніву, характеризують Ігоря Грабаря як неординарну постать, а цікаві факти з його життя та творчості заслуговують на увагу найширшого кола поціновувачів мистецтва. 

1. Ігор Грабар – нащадок старовинного дворянського роду гербу Сас. Шляхетство роду було підтверджене Марамароською законодавчою палатою у 1763 році.

2. Художник належав до відомої на Закарпатті та в Галичині родини, яка дотримувалась слов’янських ідей та вважала себе русинами. З діяльністю його діда по матері Адольфа Добрянського (1817 – 1901) пов’язана ціла віха в історії Закарпаття, коли після революційних подій «Весни народів» 1848 року цісар призначив його намісником «руського дистрикту» з центром в Ужгороді. Мати художника, Ольга Грабар, у 1881 році за свою політичну діяльність постала перед австрійським судом, на якому сторона обвинувачення вимагала для неї смертної кари за державну зраду та діяльність на користь Російської імперії, але її провина не була доведена. Відтак родина змушена була емігрувати.

3. Ігор Грабар спершу здобув юридичну та історико-філологічну освіти. А з 1894 р. навчався в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Свої творчі здібності він розкривав у майстерні видатного художника Іллі Рєпіна, який сам родом із невеликого українського містечка Чугуїв, що на Харківщині. Згодом, майже через півстоліття, Ігор Грабар видасть двотомну монографію про свого вчителя під назвою «Рєпін», за яку у 1941 році отримає Сталінську премію І ступеня (100 000 рублів). У 1943-му, під час Другої Світової війни, митець зробив внесок 70 000 рублів у військове озброєння під лозунгом «Радянські художники Червоній армії».

4. У період із 1913 по 1925 роки Ігор Грабар очолював всесвітньо відому Третьяковську галерею у Москві. Початок його діяльності як очільника  художньої галереї викликала неабиякий скандальний резонанс, оскільки він пішов проти волі, викладеної в заповіті засновника галереї – Павла Третьякова стосовно недоторканності зібрання та наважився перепланувати експозицію. Втім експерти відмітили фахову логічність перепланувань, в основу яких лягли історико-хронологічний та монографічний принципи формування експозиції.  

5. Ігор Грабар у 1918 році створив у Москві Центральні реставраційні майстерні, очолював їх до 1930-го. Саме завдяки його зусиллям були врятовані від неминучого знищення в постреволюційні та повоєнні роки численні живописні полотна, ікони, монументальні роботи, унікальні взірці сакрального мистецтва, зокрема, розписи Андрія Рубльова. Сучасний Всеросійський художній науково-реставраційний центр, створений на базі майстерень, носить ім’я Ігоря Грабаря.

6. Миттєва орієнтація в поточному моменті суспільного життя неодноразово рятувала Ігоря Грабаря в складні часи. Навіть його колеги жартома інтерпретували ім’я Ігор у Вугор. Бо, не зважаючи на дворянське походження та товаришування з дружиною Троцького – «ворога народу», він жодного разу не був заарештований та підданий репресіям. Коли розпочалися «сталінські чистки», Грабар покинув усі державні посади та повернувся до живопису.

7. Портрет молодої дівчини «Світлана», який Ігор Грабар написав саме в часи сталінських репресій, одразу після його появи став надзвичайно популярним серед поціновувачів мистецтва. Ходили чутки, що на портреті зображена донька Сталіна, яку звали Світлана. Підтвердити чи спростувати цю версію, овіяну таємничим ореолом, достеменно було неможливо, оскільки Світлану ніхто не бачив. 

8. Ідея стосовно необхідності компенсації втрат радянських музеїв під час німецько-фашистської окупації належить саме Ігорю Грабарю. Сталін підтримав її у 1943 році. Як фаховий мистецтво- та музеєзнавець Грабар очолив Бюро експертів, особисто формував «трофейні бригади» та приймав ешелони з цінностями. Задачею було пошук та повернення вивезених предметів мистецтва та старовини, адже тільки музеї України втратили за роки війни близько 300 тисяч експонатів. У той же період активно конфісковували  твори мистецтва з музейних фондів Німеччини та її союзників. У 1955 році Радянський Союз повернув Німеччині деякі найбільш відомі твори, зокрема, зі збірки Дрезденської картинної галереї. Однак ще й досі доля переважної більшості переміщених трофейних цінностей, що осіли в запасниках та приватних колекціях, залишається не з’ясованою.   

9. Блискуча освіта, знання кількох європейських мов та здатність до масштабного, системного мислення дозволило Ігорю Грабарю створити низку фундаментальних наукових, історичних та мистецтвознавчих праць, в яких також приділяв увагу «українському бароко». Проявом любові та шани до малої батьківщини, про яку він завжди пам’ятав, стала праця «Деревянное церковное зодчество Подкарпатской Руси».

10. Ігор Грабар особисто подарував художній галереї Ужгорода підбірку з 50 власних творів живопису та графіки. Це відбулося у 1955 році, коли художник, перебуваючи вже у поважному 85-річному віці, відвідав рідне Закарпаття. 

Текст: Людмила Козловська
Фото з відкритих джерел
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art