Павлович Юрій background picture
Павлович Юрій

Павлович Юрій

1942

Художник, різьбяр, поет.

  • Життєпис
  • Портфоліо робіт
  • Фотоархів
  • Відеоархів
  • Бібліографія

Життєпис

Лауреат Гран-прі ХІІ Міжнародного гуцульського фестивалю в м. Косів (2002), лауреат мистецької  премії імені Данила Щербаківського (2004). Заслужений майстер народної творчості України (2005). Член Національної спілки майстрів народної творчості.

Народився 10 травня 1942 року у Чинадієві, що в Мукачівському районі Закарпаття. Родина батька походить із гуцульських Брустурів. Ще в десятилітньому віці малий Юрко на виставці у Рахові побачив різьблену шкатулку роботи відомого ясінського майстра Михайла Тулайдана – і не зміг відірвати очей. Саме тоді, як згодом розповідав майстер,  визріло бажання творити щось подібне, і цій мрії майстер не зрадив більше ніколи.

Після закінчення середньої школи протягом року Юрій працював столяром, згодом проходив службу на Північному Кавказі. Готувався вступити до Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, але це вдалося тільки після третьої спроби. Вивчав оформлення меблів і проектування інтер'єрів.

 У 1971 році Юрій Павлович здобув вищу освіту у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва й отримав пропозицію працювати на престижній посаді головного інженера-архітектора м. Мукачево. Натомість влаштувався в с. Драчино на художньо-сувенірну фабрику, працював також на Свалявщині та в Ужгороді. Через якийсь час переїхав жити і творити в Косів (Івано-Франківська область), де на той час діяли кілька художньо-виробничих об'єднань, що консолідували багатьох відомих різьбярів. Косів, за словами Юрія, став головним його університетом. Саме тут, крім виробничих завдань, майстер виконує різні творчі проекти, які вже з кінця 70-х років починають зявлятися на виставках не тільки в рідному регіоні, але і в Києві та Москві.

Відтак почали надходити замовлення. Першою «номенклатурною» роботою Ю. Павловича став дерев’яний футляр з інкрустацією для розписаної сусальним золотом порцелянової вази. Її наприкінці 70-х тодішньому генсеку подарувало керівництво Чехословаччини. Проте, як писала журналіст Анна Грапенюк, «він не став «придворним» майстром – залишився у своїх горах. За різних влад і режимів. Без гонитви за званнями й орденами. Добровільно прикував себе до галери на «ймено» Мистецтво».

Тематичний, як і жанровий діапазони автора достатньо широкі. У його доробку – сюжетні й орнаментальні композиції, тарелі, мисливські комплекти, топірці, палиці. Майстер інкрустує рушниці, пістолі, бартки, свічники, роги –  чогось схожого важко віднайти навіть у музеях. У  тарелях використовує нойзільбер (нове срібло) – вкраплення металу у дерев’яних виробах. Крім того, митець створив цілу галерею національних героїв України, прямо чи опосередковано-метафорично відображених. Серед них – Тарас Шевченко, Іван Франко, Володимир Шухевич, Августин Волошин, Олекса Довбуш, Степан Клочуряк, Андрей Шептицький, Іван Миколайчук, Іван Чендей, Петро Скунць, Сергій Параджанов та інші.

Про творчість Павловича письменниця, науковець Аделя Григорук так сказала: «Будучи вихованим на декоративно-прикладному мистецтві корифеїв гуцульського різьблення на дереві, Юрій Павлович органічно зумів поєднати в своїй творчості дві різні тенденції: дотримання негнучких, нормативно усталених законів класичного мистецтва й здатності відгукуватися на проблеми сучасної суспільної дійсності, знайти адекватне образно-емоційне відтворення подій і явищ життя». Поєднання цих двох тенденцій – використання давньої традиційності й відповідність духові часу – надзвичайно імпонує в його мистецькій практиці. У підсумку, як відзначають мистецтвознавці, Юрій Павлович як продовжувач славних традицій різьбярів Шкрібляків-Корпанюків, створив власну школу гуцульської  різьби.

З кінця 1970-х років Юрій Павлович – активний учасник виставок різного рівня: від регіональних, обласних до всеукраїнських і всесоюзних. Перша персональна виставка творчих робіт митця відбулася у 1983 році у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Відтак мав персональні виставки у Коломиї, Івано-Франківську, Ужгороді, Києві, Москві.

У 2010 році вийшли друком книга «Юрій Павлович: бути собою» (2010) та мистецький альбом «Юрій Павлович: сповідь душі» (2014).

14 листопада 2014 року у центрі Рахова відкрили приватний Музей гуцульської різьби Юрія Павловича.  

Роботи Ю. Павловича є у приватних колекціях  в Україні, США, Німеччині, Угорщині, Чехії, Польщі, Аргентині, Бразилії, Італії,  Швеції.

Нині Юрій Павлович живе і працює у Рахові.

Фотоархів

Відеоархів

У Рахові відкрився музей гуцульської різьби Юрія Павловича. – Канал YouTube, «Vitaliy Dyachuk». – 16.11.2014

Бібліографія

Статті в газетах та журналах

Тищенко С. Високі обрії злету Юрія Павловича // Културологічні джерела. – 2004. – №2 (6). – 22-23.
(Сторінка 1) | (Сторніка 2)

Григорук А. Мистецька візія світу Юрія Павловича // Фест. – 2012. – 3-9 серпня. – С.14.

Публікації в Інтернет-ЗМІ

Красний дивосвіт різьбяра Юрія Павловича із закарпатської Рахівщини // Voloshyna.org.ua. – 2016. – 28 жовтня. – http://voloshyna.org.ua/545-krasniy-divosvt-rzbyara-yurya-pavlovicha-z-zakarpatskoyi-rahvschini-foto.html

Вони прославили свій край: Юрій Павлович із своїм неосяжним мистецьким гуцульським всесвітом // Rakhivcrb.blogspot.com. – 2018. – 16 лютого. – http://rakhivcrb.blogspot.com/2018/02/blog-post_33.html

Відкриття музею Павловича Юрія Рахів 2014 // Rakhiv.net. – 2014. – 15 листопада. – http://rakhiv.net/рахів-павлович-музей-відкриття/

Юрій Павлович: «Не вартий нічого і золотий різець, якщо не візьме його в руки майстер» // Buknews.com.ua. – 2014. – 1 грудня. – http://buknews.com.ua/page/yurii-pavlovych-ne-vartyi-nichoho-i-zolotyi-rizets-iakshcho-ne-vizme-ioho-v-ruky-maister.html

 

  • Життєпис
  • Портфоліо робіт
  • Фотоархів
  • Відеоархів
  • Бібліографія

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку