Грабар Ігор

Один із основоположників музеєзнавства, реставраційної справи та охорони пам’яток мистецтва і старовини в СРСР, академік Академії Наук СРСР (1943), академік Академії Мистецтв СРСР (1947), Народний художник СРСР (1956).

Ігор Грабар народився 25 березня 1871 року в Будапешті (Австро-Угорщина) в сім’ї депутата австрійського парламенту Емануїла Грабаря. Мати Ігоря Ольга, як і його дід Адольф Добрянський, займалася громадсько-політичною та просвітницькою діяльністю, розповсюджуючи слов’янофільські ідеї на Закарпатті та в Галичині, що йшло врозріз із політикою Австро-Угорської монархії. Рятуючись від переслідувань, родина змушена була переїхати з Підкарпатської Русі, аж поки не осіла в Російській імперії. Ігорю Грабарю на той час виповнилося дев’ять років.     

Із 1882 по 1889 роки юнак навчався у московському ліцеї, який закінчив із відзнакою. Захоплюючись мистецтвом, майбутній художник часто відвідував виставки в Москві та багато годин присвячував малюванню. Відтак, до 1893 року, навчався у Петербурзькому університеті одразу на двох факультетах: юридичному та історико-філологічному.

Заповітна мрія дипломованого юриста – малювати – збулася у 23-річному віці: його зарахували студентом Імператорської академії мистецтв у Санкт- Петербурзі, де навчався в іменитих майстрів з 1894 по 1898 роки.

У цей самий період розпочалося знайомство митця з західно-європейським живописом та архітектурою, яке відкрило Грабарю мистецтво французьких художників та майстрів епохи Відродження. З 1895 по 1900 рік він неодноразово бував у всесвітньовідомих центрах культури: Берліні, Парижі, Венеції, Флоренції, Неаполі та Римі. З 1896 року навчався в Мюнхені та викладав в художній школі.  

У 1901 році художник повернувся в Росію та почав активно малювати. Його живописні пейзажі, натюрморти, наскрізь просякнуті духом імпресіонізму, світяться внутрішнім світлом. Найбільше митець полюбляв морозну зиму. На полотнах майстра повітря особливо прозоре, а сонячні промені виграють на гілках дерев, припорошених філігранно змальованим інеєм. Тонке бачення та майстерна вправність художника дозволила зобразити, здавалося б, білий сніг сотнями відтінків, а  затишні, тінисті куточки – напрочуд витонченими.

1902-1909 роки – активна виставкова діяльність в Росії та Європі, в тому числі роботи Грабаря експонувались на Всесвітній виставці в Римі. Одночасно він засновує підприємство «Сучасне мистецтво» та займається організацією численних виставок, серед яких виставки японського живопису. В той період художник їде в турне на Північ Росії вивчати старовинну дерев’яну архітектуру.

Невгамовна натура Ігоря Грабаря вимагала активних дій та набуття все нових і нових досвідів. Він почав пробувати себе як художній критик, публікуючи нариси у спеціалізованих виданнях про мистецтво. А вже в 1906 році випустив серію монографій про видатних художників І. Левітана та В. Сєрова. Ігор Грабар став творцем першої наукової п’ятитомної «Історії російського мистецтва» (вийшла в друк 1909-1914, нове видання - 1956-1969), в яку був включений розділ про «українське бароко».  Вона заклала основи наукових принципів мистецтвознавства та системного аналізу історії мистецтва.

З 1913 по 1925 роки Грабар – директор Третьяковської картинної галереї. Він вирішує провести повну інвентаризацію музейного фонду галереї з детальним описом та фотографуванням кожного експонату, що було безпрецедентно, оскільки ніхто до нього цим не займався. В 1917 році вийшов у світ перший каталог повного зібрання творів мистецтв.    

У 1918 році Ігор Грабар заснував Державні центральні реставраційні майстерні, здійснюючи дослідницькі та відновлювальні роботи багатьох пам’яток мистецтва та архітектури, в тому числі в Кремлі. Наступні десять років Грабар активно відвідував країни Європи, побував у Сполучених Штатах, організовуючи виставки та презентуючи мистецтво. У 1926-1930 роках був  редактором відділу образотворчого мистецтва Великої радянської енциклопедії.

У 30-ті роки митець повертається до живопису. В реалістичній манері він пише портрети, яким притаманне поєднання віртуозності техніки та глибокої психологічної виразності. Його пензлю належить ціла серія портретів видатних академіків Академії наук (1935), діячів культури та мистецтв. Звісно, в ті роки художнику неможливо було оминути держзамовлень. Він пише кон’юнктурні жанрові сцени, до прикладу «В.І. Ленін у своєму робочому кабінеті в Кремлі» (1933), «Селяни-ходоки на прийомі у В.І. Леніна» (1938). Такі роботи в той час виконували певну роль оберегу. 

Велику увагу Ігор Грабар приділяв науковій, дослідницькій та педагогічній діяльності в сфері культури та мистецтв. Він був професором Московського університету, згодом директором Московського художнього інституту ім. В.І.Сурікова, директором інституту історії мистецтв АН СРСР, дійсним членом Академії Наук СРСР та Академії Мистецтв.

Сам Ігор Грабар так описував вплив мистецтва на свою долю: «Мистецтво, мистецтво, мистецтво. З дитячих років і до сих пір воно для мене – майже єдине джерело радості й горя, піднесень та страждань, захоплення й обурення, єдиний справжній сенс життя». 

Помер Ігор Емануїлович Грабар на 90-му році життя 16 травня 1960 року в Москві. Феноменальна працелюбність дозволила йому творити та бути активним до останнього подиху. А справ, яких вдалось започаткувати та реалізувати цій видатній, багатогранній людині, вистачило б на декілька життів.

Картини Ігоря Грабаря зберігаються в численних музеях пострадянського простору, найвідоміші з яких Російський музей (Санкт-Петербург) та Третьяковська картинна галерея (Москва). Його роботи також включені в постійно діючу експозицію Закарпатського обласного музею ім. Йосипа Бокшая (Ужгород).
Текст: Людмила Козловська