ГЕРЦ НАТАЛІЯ

Член Національної спілки художників України з 1968 року.

Наталія Семенівна Герц народилася 16 жовтня 1931 у с. Кошельово Хустського району Закарпатської області. У 1948-му дівчина поїхала до родичів у Москву, де її прийняли спершу в дитячу, а через рік – у середню художню школу на скульптурне відділення. За два роки через сімейні обставини повернулася додому, де за сприяння відомого закарпатського фольклориста Петра Лінтура, який побачив роботи талановитої дівчини, вступила в Ужгородське училище прикладного мистецтва відразу на другий курс. Навчання закінчила в 1954 році. Саме в Ужгороді, здобуваючи освіту, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, народним художником України Юрієм Герцем (одружилися у 1955-му). В училищі пощастило навчатися в корифеїв закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. Саме в ті роки зав’язалися дружні стосунки родини Герців і з такими митцями, як Е. Контратович, Ф. Манайло, Ш. Петкі, І. Гарапко. Близько дружило подружжя з В. Свидою, А. Кашшаєм, В. Микитою.

У творчому доробку майстрині переважають твори декоративно-прикладного характеру. Так, на початку творчості, й зокрема під час навчання, художниця займалася всім потроху, випробувала власні сили і в живописі, і в скульптурі. Як сама розповіла в одному з інтерв’ю, «…спершу для прожиття робили різний ширвжиток на замовлення, в тому числі й портрети вождів, а потім уже, коли ми трохи оперилися, десь із 1958 – 1959-го, чоловік почав їздити в гори малювати, його картини пішли на республіканські виставки. Коли я взялася до гобеленів – вони теж експонувалися, наші роботи купували». Про гобелени, до речі, майстриня прочитала в одному з мистецьких журналів, у статті йшлося про те, що в Прибалтиці відроджують гобелени в сучасній інтерпретації – не орнаментальні, а фігуральні. «Якраз нашому маленькому сину Сергію принесли в’язані капці з сірої вовни, – пригадує Наталія. – Я тоді й подумала: «Таке добро пропадає на якісь капці. Може, спробувати щось художнє з того виплести?» Розробила технологію й почала з чорно-білих гобеленів. Знайшла людей, які збирали руно. Натуральна овеча шерсть була ще й сіра, руда, коричнева, тож спершу я обходилася без штучних барвників». Згодом Наталія сама фарбувала шерсть, сама добирала необхідну кольорову гаму.

Як результат, з-під рук майстрині почали виходити надзвичайно оригінальні та самобутні гобелени, виконувала портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні композиції («Мир» (гобелен, ручне ткацтво, вовна, 1985), «Мрії» (гобелен, ручне ткацтво, вовна, 1989). Як відзначають мистецтвознавці, «…народне декоративне-ужиткове мистецтво України у творчості Наталії Герц набуло трансформованого, оновленого звучання. Народу присвячені трепетні роздуми на тему історії рідного краю, фольклорних постатей та персонажів».

Багато працювала художниця разом із чоловіком Юрієм. «Ми працювали в одній майстерні, – пригадує в одному з інтерв’ю Наталія Семенівна. – Часто сперечалися навіть. Я теж, коли робила ескізи, радилася з ним, показувала «на затвердження». Наприкінці 1990-х вимушено облишила улюблену справу, бо «…заробила алергію через те, що сама фарбувала шерсть. Мені ставало все гірше, й чоловік сказав: «Лишися того. Сиди собі дома».

Учасниця художніх виставок: обласних – з 1952 року, всеукраїнських та всесоюзних – із 1957 року, закордонних – із 1974 року. Твори майстрині закуплені Дирекцією виставок Національної спілки художників України та Міністерством культури і мистецтв України, а також зберігаються у музеях країни, у приватних колекціях близького та далекого зарубіжжя.