ФІРЦАК БОРИС

Працює в жанрах живопису, графіки, сценографії, архітектурного дизайну і як художник кіно. З 2006 р. – член Всеукраїнської творчої спілки «БЖ-арт». Із 2014 р. – учасник мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень».

Художник народився 26 квітня 1962 р. в с. Білки Іршавського району Закарпатської області. Першим наставником на шляху здобуття професійної освіти вважає свого батька – Василя Фірцака, котрий рано помітив художні здібності сина і став розвивати їх, стимулюючи заняття малюванням, знайомлячи зі своїми друзями – художниками Закарпатської школи живопису. Один із них – учень Йосипа Бокшая, видатний педагог і теоретик художніх cтудій Золтан Баконій, засновник єдиного в СРСР літнього табору для обдарованих дітей «Юний художник» – утвердив Бориса в його бажанні займатися образотворчим мистецтвом. Наступним важливим етапом у становленні Бориса як мистецької особистості були роки учнівства в Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка (1976, 1979 рр., Київ). Надалі – навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на кафедрі поліграфічного дизайну і книжкової графіки (1979 – 1984 рр., Львів).

Борис Фірцак – із тих небагатьох художників, які в кожній своїй роботі ставлять перед собою творче завдання і намагаються вирішити його з максимальною виразністю, представляючи на завершення  образну квінтесенцію  свого задуму. А якщо врахувати те, що художник працює (за його визначенням) в умовно-реалістичній  манері, то пластично-смислові мотиви його полотен сприймаються як активна метафора, як поштовх заглибитися у сутність змісту. Куратор художніх проектів Майя Чумак (Київ) написала про митця: «Його полотна не обтяжені побутовими деталями, вони майже позбавлені фону реальності. І разом з тим  вони напружено-емоційні, вібруючі, експресивні і чуттєві. Вочевидь тому, що в своїх пошуках з усіх компонентів художньої форми він обирає колір як домінанту: конструює ним простір в пейзажах, створює характери в портретах, окреслює неутилітарну сутність предметів в натюрмортах, виявляє пластику оголеної натури».

Цей авторський живописний прийом знаходить своє втілення і в сценографії Бориса Фірцака. Але він не є механічним – це  опанування кольором тривимірного сценічного простору в контексті виразного засобу театру – дії.

Цю тенденцію можна відслідкувати і в кінороботах художника – «Аврора, або Що снилося сплячій красуні» (2006 р., реж. О. Байрак) та «Іван Сила» про життя всесвітньо відомого закарпатського борця, до речі, Борисового родича Івана Фірцака-Кротона (2013 р., реж. В. Андрієнко). До того ж,  у кіно проявилася повною мірою ще одна особливість живописної манери художника – надзвичайна увага до деталей та їх скрупульозний відбір. Відбір, котрий дозволяє художникові вибудувати твір уподобаного жанру на візуальних і смислових нюансах та культурологічних асоціях. І це, разом із властивими тільки йому виразними засобами, робить його упізнаваним і дає можливість переконливо, оминаючи цитування, робити навіть те, що до нього прекрасно робили всі талановиті художники.

Борис Фірцак проводить активну виставкову роботу з 1987 р. Він є учасником  багатьох республіканських і міжнародних виставок, із них більше 10 – персональні. Найважливіші з них: міжмузейний проект «Український натюрморт» (Київ, Харків, Одеса, Львів, 2018), «У місті» (Київ, 2018), «Ergo Sum» (Київ, 2016), «Anno Domini» (Львів, 2015), «Відчуття і смисли» (Суми, 2015), «Шмати» (Київ, 2014), «Arsenale 2012», (Київ, 2012), «Emanatio» (Київ, 2012), «Intime» (Київ, 2011), «Збірка» (Київ, 2010), «НЮ» (Київ, 2008), «Вона» (Київ, 2005), «Гуаш» (Київ, 2004), «Живопис – графіка» (Київ, 1998), «Still Life» (Львів, 1996).

Роботи художника зберігаються у Музеї видатних діячів української культури (Київ), Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ), Фонді Мазоха (Львів), Будинку-музеї М. Волошина (Коктебель),  у приватних зібраннях в Україні, Польщі, Австрії, Данії, США, Росії, в т. ч. У  колекції І. Диченка (Київ), Еріка Робертса  (Eric Robers, USA).