ДУНЧАК АТТІЛА

Член Національної спілки художників України (1982 р.). Член Спілки словацьких художників та Словацької мистецької унії (1983), Спілки угорських художників у Словаччині (1989).

Аттіла Дунчак народився 2 березня 1940 року в Ужгороді. Перше знайомство з мистецтвом відбулося ще в дитинстві, коли, будучи маленьким хлопчиком, Аттіла побував у художньому музеї, що невимовно вразив його. Відтоді він полюбляв годинами проходжуватися залами картинної галереї, насолоджуючись творами талановитих митців.

Згодом юнак вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва на живописне відділення, яке закінчив у 1959 році. Йому поталанило з викладачем, його наставником був знаний живописець, один із основоположників закарпатської образотворчої школи Федір Манайло. В роки навчання Аттіла відвідав Ленінград (Санкт-Петербург, Росія) –всесвітньовідомий центр мистецтв. Та подорож допомогла визначитися майбутньому митцю із засобами вираження своїх мистецьких задумів. Він був вражений властивостями кераміки та скла, оскільки робота з цими матеріалами дозволяє поєднувати в собі скульптурну пластику та живопис.

По завершенню навчання в Ужгороді Аттіла вступає в Ленінградське вище художньо-промислове училище ім. В. І. Мухіної саме на відділення скла та кераміки. Викладачами з фаху в нього були В. Марков, К. Митрофанов, Ф. Ентеліс. Цей відомий навчальний заклад Аттіла закінчує з відзнакою у 1967 році та повертається в рідне Закарпаття.

Друга половина 60-х ознаменувалась активною виставковою діяльністю: з 1964 року молодий художник почав брати участь у закордонних виставках, а в республіканських та всесоюзних – з 1966 та 1967 років.

Ранні роботи митця, виконані в склі, вирізняються елегантністю та вишуканістю пластичних форм: авторські вази, скульптури з емалями, світильники. Надзвичайно витонченими є порцелянові тарелі з глазурованим розписом.

Після повернення в рідний край художник працював викладачем відділення художньої кераміки в Ужгородському училищі прикладного мистецтва (нині – Закарпатська академія мистецтв). Аттіла Дунчак був одним із тих викладачів, хто вніс свіжий погляд та запровадив більш сучасний стиль учбового процесу. Автор розробив нові навчальні програми, що дозволило керамістам вийти за межі декоративно-ужиткового мистецтва і розпочати роботу над об’ємною пластикою для урбаністичного середовища.

У 70-х роках талант майстра виразно проявився у створенні монументальних робіт – декоративних композицій, виконаних емалями на керамічній плитці, сграфіто і розписами по ньому. Авторські роботи прикрашали будівлі громадського простору, серед яких: оздоблення будинків культури в селі Ільниця (Закарпаття) – панно «Зустріч шахтарів», «Колгосп», «Мотиви природи», «Самодіяльність» (1973 рік); у м. Кошице (Словаччина) –  сграфіто, розпис «Дружба» (в 1975-1976 роках); виконання ескізу для керамічного панно у фойє обласної кіностудії в м. Ужгород; створення панно на стінах туристичних баз відпочинку в м. Євпаторія (Крим) – «Зустріч кораблів», «Морське дно» (1974 рік) та в селі Жденієво (Закарпаття) «Рибак», «Лісник» (1975 рік). Також мозаїчне панно авторської роботи – фольклорна композиція, виконана в дусі народних традицій із збереженням орнаментики та стилю – прикрасило стіну ресторану в селі Оноківці (Закарпаття).

Із часом мистецькі пріоритети Дунчака зміщуються до малярських візій, у яких відчувається відлуння уподобаних митцем формотворчих прийомів обробки скла. Живопис художника вирізняється багатогранністю кольорів, ускладнених образів та асоціацій. Композиційний ряд базується на символізмі та побудований на чіткому смисловому ланцюжку розташування фігур, образів, знаків. Картини художника призначені для вдумливого сприйняття і сюжетно-смислового «декодування» підготовленим, ерудованим глядачем.

Аттіла Дунчак нагороджений Угорським Золотим Хрестом Заслуг за вагомі досягнення в культурі та значний внесок у розвиток мистецтва.

У 1982 році художник разом із сім’єю переїхав на проживання в м. Кошиці (Словаччина).

Учасник багатьох групових та персональних виставок. Твори митця знаходяться в галереях та музейних зібраннях України, Словаччини, Угорщини, Канади, США та інших країн.

Текст: Людмила Козловська
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art