ТРІО – ОДНАКОВІ, АЛЕ РІЗНІ. ВИСТАВКА МИСТЕЦЬКОЇ РОДИНИ СОПІЛЬНЯКІВ

28

квітня

2017

Виставка, відкрита 28 квітня 2017 р. у галереї «Ужгород», зібрала разом твори Василя Сопільняка, який трагічно загинув 1997 року, його дружини Тетяни і сина Олександра. 

Сімейні виставки інколи бувають сумнівними, натягнутими – молодші члени родини опиняються наче під протекцією старших – визнаних і відомих. Але не цього разу. Виставка трьох Сопільняків – багата й різноманітна. Об'єднана одним прізвищем, вона демонструє три різні види мистецтва – скульптуру, живопис і кераміку. І в кожному з них – свою стилістику.

Свіжим подихом вічної весни увійшли у виставкову залу скульптури Василя Сопільняка. Лише великий талант, любов і віддана праця могли створити ці хвилюючі, піднесені, нестримно-пульсуючі життям форми. Розмови про метод і стиль відходять на дальній план. Перед нами душа автора, втілена в матеріалі як частина вселенської душі – кожна фігура довершено виведена у просторі, довершено вкладена в простір, який незримо огортає її, взаємодіє з нею. Василь загинув у повноті творчої сили – який жаль! Яке щастя – споглядання його творів!

Тетяна Сопільняк розкрила на стінах галереї свій святково-кольоровий живописний світ. Звичну роботу пензлем художниця увиразнює фактурами, колажуванням, доповнює декоративними вставками, збагачує перетіканнями відтінків, перехрещенням кольорових планів. Найбагатшими, крім звичних пейзажів, натюрмортів, міських сюжетів сприймаються поетичні сцени, алегоричні композиції.

Олександр Сопільняк не міг уникнути мистецького шляху. Він закінчив відділ художньої кераміки Ужгородського колледжу мистецтв та Закарпатського художнього інституту. Кераміка стала його вибором у мистецтві. Він активний учасник обласних та всеукраїнських виставок. Його творчість постійно вдосконалюється, роботи набувають необхідного рівня узагальнення, доречної декоративності, належної фактурної та тональної обробки.

Загалом експозиція з майже п’ятдесятьох творчих робіт мистецької родини Сопільняків триватиме упродовж двох тижнів.

Текст: Михайло Сирохман

Фото: Роберт Довганич