Василь Свида. Цікаві факти

На вході до Закарпатського музею народної архітектури і побуту, що в Ужгороді, відвідувачів зустрічає вражаюча багатофігурна скульптура з дерева «До молодого. Весілля». Автором цього жанрового твору, який формує уяву про талант  різьбяра, є відомий закарпатський митець Василь Свида.

Досягати висот майстерності та самовдосконалення йому було непросто, але в підсумку весь набутий досвід та докладені зусилля залишили нащадкам багату, розмаїту і численну творчу спадщину, яка стала своєрідним літописом життя й історії рідного краю.

Кілька цікавих фактів допоможуть поціновувачам мистецтва повніше відкрити грані таланту Василя Свиди.

Освіта

Єдиним мистецьким навчальним закладом, у якому навчався В. Свида, була державна фахова школа з обробки дерева в Ясінях, організована 1921 року, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Період навчання Свиди у цьому закладі (на відділенні різьбярства, 1930 – 1934 роки) співпав із найбільшим розквітом школи та високофаховою підготовкою учнів. Через п’ять років, у 1939 році, з приходом нової влади школа припинила своє існування, зазнала руйнації та була знищена.

Реставрація Велеградського монастиря в Чехії

З 1937 по 1945 роки В. Свида працював у професійних майстернях церковного мистецтва братів Котрбових (міста Брно, Прага). Першою його масштабною роботою стала участь у виконанні висококваліфікованих реставраційних робіт із відновлення внутрішнього оздоблення після руйнівних пожеж, що траплялися в унікальному Велеградському монастирі. Після завершення реставраціії старання майстрів були схвалені вищою духовною комісією з Праги. А для Свиди набутий досвід став успішним іспитом в «університеті» Котрбових і ствердив його як одного з кращих учнів безпосереднього наставника – Германа Котрби.

Сьогодні Велеградський монастир, заснований ще в 1205 році, і передусім його базиліка Успіння Пречистої Діви Марії і Святих Кирила і Мефодія, є духовним центром та головним паломницьким храмом Чеської Республіки. Вважається, що тут зародилася тисячолітня історія християнства в цій частині Європи. У 1990 році Велеградську базиліку відвідав Папа Римський Іоанн Павло ІІ. А урочисті богослужіння тут збирали до 40 тисяч вірників.

Про рівень майстерності В. Свиди у сакральному мистецтві також свідчить оригінальний хатній іконостас, виконаний ним у першій половині 1940-х років і який зберігся дотепер.

Творча манера

Загалом 12 років, що склали навчання в Ясінянській школі з обробки дерева та період роботи у фірмі братів Котрбових, сформували та визначили подальшу творчу манеру Свиди та його техніку різьби, яка гармонійно поєднала методи народного різьблення з прийомами професійної пластики.Творчість Василя Свиди в цілому сприяла перегляду потенціалу різьбярства як самодостатнього виду мистецтва з притаманними йому композиційно-образними рішеннями, піднявши його на новий щабель. Так, здавна поширене на Закарпатті плоске орнаментальне різьблення, завдяки роботам митця, значно доповнилося такими формами, як кругла скульптура та рельєф, характерними ознаками яких стали тематичність, станковість та багатофігурність.

Творче розмаїття

Найбільшого успіху і визнання митець досяг у творах, виконаних у дереві, що створило певний стереотип – «художник-різьбяр».

Однак у творчому доробку В. Свиди помітне місце займають роботи, виконані у теракоті, майоліці та порцеляні, які відзначаються специфічною пластичністю форми, округлою м’якістю силуету та ліричним настроєм.

У 1937-1940-х роках Василь Свида пробував себе у незвичних для нього видах мистецтва – таких, як гравірування по металу або лиття дзвонів. Пізніше він приступає до орнаментальної вишивки сорочок та виготовлення виробів декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, світильників, бра тощо. Багато творів виконано у гіпсі, епоксидній смолі, пластиліні.

Свідченням вагомості цих робіт є те, що понад 20 творів, виконаних «не у дереві», придбані музеями Києва, Коломиї, Ужгорода, Канева та ін.

У той же час митець не працював у жанрі монументального мистецтва, не створював бюстів, пам’ятників, паркової скульптури.

Скульптура і поезія

До числа кращих творів В. Свиди належить лірична композиція «А коні воду п’ють…», яка знаходиться в Національному художньому музеї у Києві. Тож не дивно, що вона викликала до життя і ліричну поезію, написану учнем Василя Свиди, поетом і викладачем Іваном Шмулигою:

До скульптури В. Свиди «А коні воду п’ють…»

А коні воду п’ють,

П’ють смачно чисту воду.

Хоча не в тому суть –

Вода тут при нагоді.

 

П’ють коні воду так,

Як пили споконвіку.

А як отой юнак

Вхопив в обійми дівку!?

 

Верхóвинець з коня

Цілує палко юнку…

«Чому ото не я?» ‒

Ловлю спонтанну думку.

Діяльність у Спілці

16 серпня 1946 року було утворене Закарпатське відділення Спілки художників України, яке очолив один із основоположників крайової образотворчої школи Адальберт Ерделі. До числа перших спілчан увійшов і Василь Свида, який стрімко влився у визнаний колектив, дебютувавши на ІІ обласній художній виставці одразу з вісьмома (!) творами. Характеристику-рекомендацію до вступу у «дійсні» члени йому дав Адальберт Борецький.

Згодом Свида обирався (і переобирався) головою Закарпатського відділення Спілки на тривалих 10 років і навіть входив до числа членів правління Спілки художників СРСР.

Громадський діяч

Протягом післявоєнної історії Василь Свида – чи не єдиний із представників творчої інтелігенції краю, обирався до Верховної Ради УРСР (тричі поспіль, 1951-1963). Багаторазово (дев’ять скликань) був депутатом Ужгородської міської ради, очолював комісію з охорони природи і пам’ятників культури. Входив до складу правлінь численних громадських організацій області та України.

Педагог

Завдяки підтримці Петра Лінтура і Адальберта Ерделі значну частину творчого життя художник віддав вихованню творчої молоді, спочатку в державній художній і художньо-ремісничій школі в Ужгороді (1945 – 1946), а згодом – в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, де щедро ділився майстерністю з майбутніми фахівцями художньої обробки дерева (1948 – 1976).

Найвідомішими з учнів є Тарас Данилич (народний художник України), Володимир Щур (заслужений майстер народної творчості України), Василь Попович (заслужений художник України), Михайло Белень (заслужений художник України), Лариса Бровді (заслужений художник України), Іван Бровді (народний художник України) та інші.Заслуговує на увагу той факт, що лауреат Шевченківської премії Василь Свида виховав учня, який досяг такої ж найвищої державної відзнаки – Василя Сідака.

Шевченківська премія

Наймасштабнішим твором митця став грандіозний за задумом і виконанням горельєф «В сім’ї єдиній» (1978 – 1982 рр.), за який Василь Свида у 1983 році першим із закарпатських художників був удостоєний Державної (тепер – Національної) премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У цій величній, майже 100-фігурній скульптурній композиції (ширина 6,7 м, висота 2,6 м), виконаній у червоному дереві (махагоні), художник узагальнив власний життєвий та творчий досвід через призму сприйняття історії та життя рідного краю на зламі різних епох. За визначенням мистецтвознавця Людмили Біксей, твір «В сім’ї єдиній» – один із наймонументальніших декоративних пластик сучасної доби в історії закарпатського образотворчого мистецтва.

Зважаючи на значимість творчості В. Свиди для розвитку української культури, у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (м. Київ) створений окремий фонд В. І. Свиди, а Верховною Радою України 16 травня 2013 року було прийнято постанову «Про відзначення 100-річчя з дня народження Василя Свиди».

Мистецьке видання «Василь Свида. Нетлінне»

У 2015 році у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати» побачило світ мистецьке видання «Василь Свида. Нетлінне» авторів-укладачів Ярослава Свиди, голови благодійного фонду імені Василя Свиди, та Бориса Кушніра, заслуженого працівника культури України. Альбом містить ґрунтовну статтю про життя і творчість скульптора (автори Валентина Мартиненко, Ярослав Свида), ілюстрований каталог основних творів, перелік виставок, на яких експонувались твори митця, і музеїв, закладів, установ, організацій, де зберігаються роботи художника. Окремий розділ складає бібліографія (понад 500 джерел).Альбом був презентований у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Львівській національній академії мистецтв, Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая, музеї «Берегиня» Ужгородської класичної гімназії, а також на батьківщині митця – у Пацканівській сільській раді, недільній школі Свято-Покровської церкви в с. Приборжавське (Іршавський р-н).

Загалом творчість Василя Свиди залишається ще недостатньо вивченою і потребує подальшого осягнення, популяризації й створення музею видатного майстра.

Текст: Людмила Козловська, Ярослав Свида.
Фото: Олексій Попов, Валеріан Скібінський, Ярослав Макар, з архіву Василя Свиди.
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art