«Love story» закарпатських класиків

Або якими були кохані жінки відомих художників?

Художниці, танцівниці, вчительки, любов із дитинства та випадкові зустрічі – які жінки ставали Музами для закарпатських митців? У відомих художників було не тільки насичене та багате мистецьке життя, а й багато романтики в особистих стосунках.

Дехто з митців був справжнім ловеласом, хтось – вірним чоловіком, а окремі вважали, що наявність коханої ...заважає розвитку мистецтва. То якими вони були – дружини та коханки художників? Хто вони – закарпатські музи?

Угорки, росіянки, студентські кохані

Дружиною відомого закарпатського митця Йосипа Бокшая була Маргарита Арвої. Вона була молодшою за нього на 12 років. Народилася в інтелігентній ужгородській угорській родині. Маргарита з Йосипом познайомилися ще у гімназії. Вона – слухняна учениця, він – учитель. Саме Бокшай виправляв малюнки дівчини у старших класах, а Маргарита казала, сміючись: «Пане професоре, не показуйте мені мої роботи, бо соромно». Попри те, що між ними виникло почуття, Йосип Бокшай довго не міг освідчитися своїй коханій. І ледь не втратив  її, адже Маргарита збиралася вийти за іншого і вже навіть була заручена. Але склалося як у голлівудському фільмі. Одного дня Бокшай освідчився коханій і вони вирішили таки бути разом. Йосип став відомим художником, Маргарита – вчителькою в угорській школі.

Дружиною Василя Габди була росіянка Галина Тищенко. Вона народилася у Москві, а в Україні опинилася у 15 років. Разом із батьками дівчина приїхала в Ужгород, де її мама отримала роботу методиста відділу хореографії Будинку народної творчості. До речі, туди вона могла і не доїхати, адже в Карпатах потяг обстріляли «лісовики» ­– місцеві повстанці. Довелося їхати, притулившись до підлоги поїзда, аби куля не влучила. Галина зустрілася з Василем Габдою у 1949-му році. Останній настільки був вражений знайомством, що навіть запам’ятав колір сукні дівчини. Шість років вони дружили, і лише в 1955-му році Василь освідчився коханій. Благословення на шлюб пара отримала від Адальберта Ерделі, якого Галина Тищенко завжди  запевняла, що картини у Габди найкращі. На їхньому весіллі гуляла вся творча інтелігенція краю, відомі митці. Навіть представники КГБ, які уважно слідкували за художником.

Росіянкою була й дружина Юрія Герца – Наталія. Вона мала дівоче прізвище Толстая і була донькою «білоемігрантів». Під час «червоної» революції родина дівчини втекла з Москви до Праги. Трохи пізніше доля закинула їх на Закарпаття. Наталія познайомилася з Юрієм в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, де вони разом училися. Так виникли почуття. У них були цікаві побачення: спочатку йшли в студентську їдальню, що біля філармонії, де їли комплексний обід на видані талончики, а потім йшли на сеанс у кінотеатр «Москва» (нинішній «Ужгород»). Відповідно, і весілля у них було студентське. Просто розписалися, а свідками були викладачі училища, бо студенти влітку на канікулах. Сіли, пообідали у ресторані й поїхали у Горінчово (Хустський район) – знайомитися з мамою нареченої. Весільна подорож була ще більш романтичною – на добровільні студентські роботи на Теребле-Ріцькій ГЕС. До речі, Наталія Герц теж була художником – майстром гобелена та килимарства. Неодноразово мистецьке подружжя організовувало спільні виставки.

Одружився зі своєю студентською любовю і В’ячеслав Приходько. Його супутницею стала Олена Крайняниця. Протягом усього життя вона була вірною супутницею митця, встигаючи при цьому фахово розвиватися: поєднувала спеціальність англійського філолога та мистецтвознавця.

Любов із дитинства та рука допомоги

У Антона Кашшая «любовна історія» починається ще в юності. З Оленою він познайомився в 13 років. Якраз саме тоді її батьки придбали будинок у Доманинцях, де вже жила родина Кашшаїв. Це була любов із першого погляду. Юнак та дівчина довгий час дружили, весь час проводили разом, він часто проводжав її у школу і назад, тому їхні однолітки думали, що Антон – то брат Олени. В липні 1945-го побралися.

У Антона Шепи інша «love story». Можна сказати, що вона дуже змінила його життя. Митець жив досить бідно і викрутитися з цієї ситуації допомогла його майбутня дружина Рада. Наприкінці 1960-х в Ужгороді організували виставку київського скульптора В. Бородая. Рада приїхала в обласний центр Закарпаття як його референт. Завітав на виставку і Шепа. Там їх познайомив художник Володимир Микита.

Молоді люди розговорилися, Рада дізналася про Шепу, про умови, в яких він мешкає (а він жив у квартирі на нинішній площі Л. Толстого), про проблеми зі здоров’ям. Жінка пожаліла митця і, враховуючи свої зв’язки, влаштувала його в елітну лікарню для культурних діячів. Цим фактично врятувала життя Шепи. Звісно, спілкування пари продовжилося і з часом переросло у кохання, тож згодом молоді люди й одружилися.

Мистецтво допомогло знайти другу половинку і Вільмошу Берецу. Свою дружину він знайшов у славнозвісній Третьяковській галереї. Навесні 1948-го митця відрядили до Москви по експонати, які потребували реставрації. Під час роботи над старовинними полотнами поруч із Вільгельмом працювала молода художниця Олена Чуракова. Вона, між іншим, походила з відомої московської мистецької сім’ї художника-скульптора Сергія Чуракова. Що цікаво, у Олени було шість братів та дві сестри. Саме там, у залах Третьяковки, народилося почуття. У 1951-му році закохані одружилися, а через 5 років у них народилася дівчинка – Маргарита, яка також стала художницею. Дружина Вільмоша Береца працювала реставратором олійного станкового живопису, а з 1963 до 1983 р. – головним зберігачем фондів Закарпатського художнього музею. Була подвижником музейної роботи і фанатом цієї справи. Упродовж десятиліть, аж до виходу на пенсію, Олена Сергіївна брала активну участь у житті Закарпатського художнього музею.

Однією з найвідоміших «мистецьких» пар Закарпаття можна вважати родину Павла Бедзіра. Його дружиною була відома ужгородська художниця, яскравий представник «шістдесятників» Срібної Землі Єлизавета Кремницька. Доля звела двох неординарних митців в одну родину в 1952-му році, після персональної виставки Єлизавети. Про талановитих та неординарних людей, які постійно творчо змагалися між собою, знало все місто. Як писав мистецтвознавець М. Сирохман, разом П. Бедзір і Є. Кремницька переживали труднощі, нестатки та служили мистецтву. Життя було повним протиріч і контрастів, аскетизм і голодування змінювалися гостинами. Жили вони бідно, але залишили після себе багату творчу спадщину. 

«Для більшості митців дружина є прокляттям, якщо не є його надихаючим демоном…»

Окремо можна розповісти про особисте життя ще одного патріарха закарпатського живопису – Адальберта Ерделі. Кажуть, що він був затятим казановою і жінок у нього було чимало. Але до шлюбу ставився прохолодно.

Відомий митець Ернест Контратович, його учень, казав, що саме А. Ерделі належить фраза: «Сімейні обов’язки змушують митця малювати «комерційно доцільно». А творчість не має бути фальшивою. Будете малювати те, що треба продавати, а це проституція у мистецтві».

Варта уваги ще одна фраза про сімейні цінності від А. Ерделі: «Для більшості митців дружина є прокляттям, якщо не є його надихаючим демоном. Деякі жінки навіть здатні зробити зі свого чоловіка митця. Але справжній митець залишається завжди самим собою». Тим не менше, А. Ерделі таки був одруженим. І не раз.

Світло на його любовні історії проливає книга Олександра Гавроша «Таємниця Ерделі». Ось лише відомі факти про його любовні походження. Зокрема, перший шлюб, у 1947-му, взяв із працівницею банку Сільвією Яніш. Щоправда, він протривав усього 2 тижні. Художнику тоді було аж 55 років. Перед цим було шалене кохання у Парижі – її звали Женев’єв Гожар. Це були романтичні та драматичні взаємини. Їхнім наслідком була можливість організовувати хороші виставки у Празі, Братиславі, Парижі, Брюсселі. Також є відомості про те, що в 1930-х роках нареченою Адальберта Ерделі була Аглая Серені.

Але справжньою і великою любов’ю майстра була Магдалина Сливка. Коли вони познайомилися, то різниця у віці була суттєвою – їй 16, а йому 41. Вона все життя зверталася до нього на «Ви». Вона була гімнасткою й танцівницею, яка працювала певний час в Італії. В юності мала ідеальну фігуру, чим, мабуть, і привабила вже відомого в Європі художника.

Магда віртуозно грала у карти і таким чином могла заробити гроші. Попри роман, вони тривалий час жили у громадянському шлюбі – аж 21 рік. Через це Ерделі навіть мав конфлікт із греко-католицькою церквою.

Одружився митець із Магдалиною вже перед самою смертю у лікарні, свідками весілля були лікарі. Жінка прожила після смерті чоловіка ще 50 років. У 2004-му році у будинок вдерлися шахраї і викрали близько півсотні картин її покійного чоловіка. Зв’язана жінка померла від шоку.

Текст: Денис Фазекаш
Фото з приватних архівів та відкритих джерел
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art