Едуард Приходько: «Мої пріоритети – живописна пластика, фактура, форма»

Яскравий і оригінальний художник із власним упізнаваним стилем, бажаний учасник виставок і арт-проектів, а ще прекрасна людина і цікавий співрозмовник – ужгородця Едуарда Приходька багато хто знає саме таким. 

Член національної спілки художників України за роки випробовування й пошуку власного творчого шляху зумів заявити про себе всій мистецькій Україні й продовжити потужні художні традиції своєї родини. Він люб’язно дозволяє журналістам завітати до власної майстерні – у світ, де з’являються образи й ідеї, де на мольберті народжуються дива. Зустрічає гостей біля воріт зі своєю улюбленою собакою. Майстерня Едуарда більше схожа на міні-музей, де стіни прикрашені картинами покійного батька, народного художника України В’ячеслава Приходька, полички закладені жбанами, старими прасками, різними раритетами.

– То, я так розумію, тепер Ви є господарем у майстерні батька?

– Так. Моє становлення як художника почалося саме в майстерні батька, якого вважаю своїм першим і головним учителем та наставником. Батько навчив основним законам композиції, техніці фактурного живопису, роботі з монохромними кольорами, технічним прийомам малярства.

– Був строгим учителем? Які настанови пам’ятаєте?

– Ні, він був радше порадником-демократом. Є дві батькові настанови, які мені запам’яталися, дуже імпонують і які намагаюся застосовувати у творчості. Це – «вміти своєчасно зупинитися» та «не приступати до роботи без ескізу».

– Виходить, Ви самокритичний?

– Я і справді вимогливо ставлюся до своїх творчих робіт. Часто після закінчення твору через деякий час повертаюся до нього, допрацьовую. При цьому намагаюся не забути, що «треба своєчасно зупинитися». Постійно знаходжуся в пошуку нових тем та художніх прийомів і засобів їхнього втілення. Є й улюблені сюжети, до яких повертаюся.

– Маєте на увазі тему коней, яка часто зустрічається у Ваших роботах?

– Коні – це взагалі окрема тема. Люблю писати коней, які в моєму сприйнятті асоціюються з такими, здавалося б, контрастними поняттями, як сила, мужність, незалежність, благородство, прагнення до волі й одночасно ніжність, любов і вірність. Це мені дуже імпонує. А загалом, амплітуда сюжетних ідей моїх творів досить широка. Вагоме місце в творчому доробку посідає серія робіт «Зупинка в часі». Композиції цього малярського циклу відображають матеріальні пам'ятники технічного розвитку та культурного розвою. У таких артефактах криється краса, досконалість і гармонія. Це зображення раритетних авто, мотоциклів, велосипедів, ліхтарів. Зараз розпочав роботу над серією творів «Клавіатури. Golden sounds, Silver sounds». Це асоціативні, абстрактні за формою образотворення живописні композиції на тему музики, джазу.

 – То Ви малюєте їх під музику (на поличці видніється магнітофон. – Авт.)?

– Ні, джазові композиції трансформуються в моїй уяві, перетворюючись на візуальні рефлексії. Хоча змушений визнати, що не люблю працювати в тиші. Це можуть бути чи новини телебачення, чи якісь програми. Що завгодно, тільки не тиша.

– Помітила, що часто буваєте на вернісажах...

– Так. Намагаюся бути в курсі культурного та мистецького життя краю.

– Художники нерідко кажуть: потрібно постійно їздити на пленери, бо тільки природа може дати те, чого не почерпнеш у чотирьох стінах. Утім, відомо, що Ви не їздите на пленери.

– Не їжджу. Я не пейзажист. До того ж, почуваюся більш комфортно у себе в майстерні.

– Творчого спілкування не бракує?

– Вистачає зустрічей на виставках чи інших заходах. Часто зустрічаємося з колегами за кавою.

– Едуард Приходько нині інший, ніж, скажімо, років 15 тому?

– Спочатку був прихильником реалістичного способу формотворення, потім захопився абстрактним мистецтвом. Нині поєдную реалістичну манеру з елементами декоративізму, не полишаючи роботи над абстрактними візіями.

– Ви повернулися до першоджерел, тобто до стилю, який був у батька?

– Абстракція – це був експеримент. Іноді мені дорікали, що у моїх ранніх роботах відчувався вплив батька. Але я в цьому нічого поганого не бачу. Від батька почерпнув і запозичив багато важливих та корисних речей. Взагалі-то, кожний художник на початку своєї творчої кар’єри когось наслідує чи перебуває під чиїмось впливом. При цьому я не є прихильником думки, мовляв, у митця ранні полотна є найкращими у творчому доробку.

– Звідси й Ваше тяжіння до монохромного живопису?

– Не можу стверджувати, що мене не цікавить колір. Утім, мої пріоритети – живописна пластика, фактура, форма.

– То якою є авторська техніка Едуарда Приходька?

– Акрил, нанесений на збагачений фактурою ґрунт, є своєрідною підкладкою, на яку наноситься покривний шар олійної фарби. Акрилова основа під рухом пензля і мастихіна починає проявлятися й створює ефект виблискування півтонів та відтінків.

– Ваше мистецтво можна розглядати в контексті «contemporary art»?

– Сам термін «contemporary art» надто багатозначний і, на мій погляд, не має певного вичерпного формулювання. Якщо дослівно, то він означає «сучасне мистецтво», яке включає різновекторні, різножанрові стилістичні напрями і способи художньої візуалізації творчих задумів, що виникли у другій половині минулого – на початку нинішнього століття. Однак, у вужчому розумінні – це оригінальні, інноваційні художні відкриття, раніше не вживані форми відображення дійсності чи фантастичних уявлень. У певному сенсі, моє мистецтво можна розглядати в контексті «contemporary art», оскільки я перебуваю в процесі пошуку нових ідей, образів, способів і матеріалів їх утілення. Втім, не порушуючи кордонів традиційного для українського мистецтва станковізму (станкового живопису. – Авт.).

– У одній із статей мистецтвознавець Галина Рижова відзначила, що в житті та мистецтві Ви намагаєтеся знайти інтригу?

– Так. Намагаюся шукати інтригу та гармонію. Як у житті, так і в мистецтві. Вважаю, що мистецтво має нести оптимізм.

– То Ви і по життю оптиміст?

– А інакше й бути не може. Тому, тільки позитив. 

– Вам не здається, що Ужгород трохи містечковий для творчого розвитку?

– Є місця в Ужгороді, де на європейському рівні можна проводити міжнародні та всеукраїнські виставки сучасного мистецтва. Не вистачає лише активності й бажання. Хоча певні позитивні зрушення в мистецькому житті відчутні, і це надихає. Але наші митці повинні бути більш активними та винахідливими, мислити новими критеріями.  Можна стверджувати, що Ужгород трохи повільний, містечковий. Але сама атмосфера нашого міста надзвичайно сприятлива для творчої людини. Тут легко працюється!

– Ваші роботи також дуже часто на видноті, серед людей…

– Виставки – це важливо. Тільки у виставковій експозиції поряд із роботами інших митців бачиш свої сильні та слабкі сторони, розумієш, де і що не дотягнув.

– Мама (Олена Приходько, мистецтвознавець. – Авт.) часто критикує?

– Критикує, я відстоюю свої позиції. А через деякий час можу погодитись.

– Впливає на творчі рішення?

– Ні, але дає гарні й слушні поради.

– Як реагуєте на те, що кажуть люди?

– Намагаюсь абстрагуватися від цього. Якщо завжди звучать позитивні відгуки, стараєшся ще більше сподобатися глядачам, стаєш занадто чутливим до кон’юнктури і комерційним. 

– А Ви комерційний чи ні? Вважаєте правильним принцип: намалював – продав?

– Кожен художник бажає продати свою роботу. Не вірю словам про те, що митець має бути голодним. Але необхідно тримати планку та не йти на поступки невибагливим смакам.

– Кожен художник до чогось прагне. Мрієте про звання «заслуженого» чи «народного»?

– На мою думку, ці звання вже дещо втратили свою вагу та цінність. Зараз інші часи. Кращим досягненням для художника вважаю визнання й участь у престижних бієнале, міжнародних виставках.

– То Едуард Приходько – успішний художник?

– Надіюся, все ще попереду. Однак, хочеться вірити, що чогось-таки вже досяг у мистецтві. Сподіваюсь, що знайшов свою манеру, що впізнаваний. Це дуже важливо для художника.

Розмовляла Оксана Штефаньо