РОМАНИШИН МИХАЙЛО

Народний художник України (1991). Член Спілки художників України (1965). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1976).

Народився у селищі Великий Березний Закарпатської області. Ріс без батьків, адже мати померла, коли Михайлові було 7 місяців, а батько подався на заробітки до Німеччини. Вихованням дітей (має ще сестру Ірину) займалися бабуся із дудусем по материній лінії.

Малюванням захопився ще з ранніх літ – любов до пензля прищепила шкільна вчителька Катерина Шелепець, яка й порадила юнаку вступати до художнього училища. У 1948 – 1953 роках навчався в Ужгородському художньо-промисловому училищі у корифеїв закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Федора Манайла, Ернеста Контратовича, Андрія Коцки. Відтак закінчив Київський художній інститут (1953 – 1960 рр.), де його вчителями були Георгій Меліхов, Леонід Чичкан, Карпо Трохименко. Таким чином у творчості художника поєдналися дві яскраві й самобутні школи живопису – закарпатська та київська.

Після закінчення навчання залишається жити і працювати у столиці. «Між Карпатами і Києвом багато спільного в структурно-пластичній побудові рельєфу, – підкреслював він. – Крім того, Київ – ніби моноліт і в історичному сенсі. І доля у нього сувора, бурхлива і прекрасна, як і в Карпат. Я настільки люблю Київ, що довгі роки не наважувався писати його, а лишень придивлявся до нього і прислухався до себе, робив зарисовки, невеличкі робочі етюди. Й нарешті, думається, побачив місто по-своєму, що надало мені сміливості й снаги».

Михайло Романишин зробив величезний вклад у розвиток української культури – працював у Міністерстві культури, його неодноразово обирали відповідальним секретарем Спілки художників України, був членом правління Спілки художників СРСР, членом комісії у справах ЮНЕСКО, публікував статті та рецензії, організовував численні виставки українського образотворчого, народного та декоративного мистецтва в Україні, Європі та світі. Останні 11 років життя Михайло Романишин очолював найбільшу мистецьку скарбницю України – Національний художній музей.

Коло творчих інтересів майстра досить широке: тематична картина, портрет, натюрморт. Особливе ж місце у творчості Романишина займають пейзажі. Рідні Карпати й не менш рідний Київ – дві віхи, котрі переплітаючись створюють цілу галерею образів первозданної та рукотворної природи.

Як підмічають мистецтвознавці, Михайло Романишин наділений розвинутим почуттям кольору і тону. Немає в його картинах різких контрастів світла і тіні, звучність барв немовби приглушена загальним колоритом твору, що будується на великих просторових колірних поєднаннях. Маси кольору, всередині яких безліч найвитонченіших відтінків і тонових переходів, врівноважені композиційно.

Художник органічно поєднав у своїх творах декоративність народного мистецтва й матеріальність пластичної форми, міцність, закінченість композиції й імпресіоністичне сприйняття природи через пленер. Напрочуд природне злиття таких, здавалося б, різних компонентів визначило неповторне творче обличчя майстра, високу живописну культуру його полотен.

Роботи Михайла Романишина можна було побачити на виставках із 1960 року. Він презентував українське мистецтво на міжнародній арені, зокрема, у Лейпцигу, Кракові, Кіото, Флоренції, Парижі.

Твори художника зберігаються у музеях, галереях, приватних колекціях в Україні та далеко за її межами.

Текст: Ксенія Шокіна
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art