Ладижець Ольга

Член Спілки дизайнерів України, член Спілки народних умільців.

Народилася в Ужгороді в 1980-му році. Захопилася малюванням ще у дитинстві – першу свою картину олією намалювала з дідусем на пленері в 4 роки – це був пейзаж. Дід Володимир був відомим закарпатським письменником, проте надзвичайно любив малювати, це було його хобі, любов до якого привив і онуці. Так у 15 років Оля вступила в художній коледж, де її наставником був відомий художник, скульптор Іван Маснюк. Відтак було навчання в Львівській академії мистецтв.

У своїй творчості відразу зробила вибір на користь кераміки. За роки в Академії брала участь у вернісажах, де була можливість виставлятися. Після пар працювала в майстерні під Високим замком. Проходила практику на спеціалізованих заводах – в Коростені, Славуті та інших. Всюди відзначали талант майстрині, пропонували по завершенню навчання приходити на роботу. «Той період, коли студентом продавала свої роботи, коли відчула, що мої твори подобаються, потрібні людям, підштовхнув мене й далі розвивати свою творчість», – розповідала мисткиня.  

В Ужгороді, після навчання в академії, Ользі запропонували роботу в центрі науково-технічної творчості – там була вакансія «викладач кераміки». «Так я почала вчити дітей, з якими швидко знайшла спільну мову, – розповіла художниця. – Спілкування з дітьми, робота з ними надзвичайно захопили. Відтак, умовно кажучи, «перекваліфікувалася», вивчила необхідну літературу і почала займатися з важкохворими малюками. Для багатьох із них кераміка, як виявилося, – справжній порятунок. Бо глина – це як абсорбент, який витягує весь негатив. Це надзвичайно вагома складова реабілітації дітей». Саме так одним із основних захоплень майстрині стала психологія.

Загалом роботу з дітьми мисткиня називає невичерпним джерелом, із якого постійно можна брати унікальні ідеї. «Мені дуже подобається спостерігати за дітьми, десь підглядаю за ними, бо вони настільки безпосередні й щирі, що тільки дивитися за ними й повторювати. Саме тому на моїх роботах так часто дитячі сміхотульки, як я їх називаю сама», – розказує Ольга.

Ольга Ладижець не обмежується керамікою – пробує себе також у різних видах мистецтва: малює на полотні олією та холодною глазур’ю, часто експериментує різними техніками. Так, картини можуть бути з елементами кераміки, керамічні панно на дереві, полюбляє псевдовітражі – малювання на склі спеціальними фарбами. Нерідко займається дизайном інтер’єрів.

Роботи художниці надзвичайно жіночні, ніжні, щирі й позитивні. Мить, яку вдалося схопити, наче жар-птицю, за хвоста, художниця пропускає через своє бачення світу, через своє відчуття прекрасного – і виливає на полотно чи відображає в кераміці, склі, всьому, що під рукою. Саме тому кожен твір живе своїм життям, і навіть тварини чи риби, створені Ольгою, мають свій характер та емоції («Рибун», «Любов сліпа», «Балерина»). Відчутно, що майстриня закохана в свою роботу – кожен елемент виліплений чи виписаний із надзвичайною турботою та вдумливістю. Зайвого нема нічого – є тільки відчуття того, що саме такі безпосередні маленькі дівчатка, прекрасні чарівниці, тендітні янголи, котики та рибки й мають бути присутніми в інтер’єрі оселі, де живе щаслива сім’я. 

Ольга Ладижець – учасниця колективних і обласних виставок із 1998-го року. У 2000 році Ольга стала учасницею фестивалю кераміки в Опішні (Полтавська область). 

Перша персональна виставка мисткині відбулася в Ужгороді у галереї «Арт про» в липні 2018-го року. «За два тижні зуміла підготувати виставку, хоча ніхто не вірив, що спроможна на таке, – розповіла О. Ладижець. – Побачила, що людям подобається моя творчість і це добре».

Крім кераміки та живопису, Ольга – відомий ілюстратор книжок. З 1996-го року співпрацює з видавництвом «Карпати». Її роботи є у виданнях «Зернятко мудрості», «Горнятко доброти», «Таємниці смерекового замку» тощо.

Роботи О. Ладижець зберігаються в приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Іспанії, Італії, Канади та інших країн.