ГРИГОР’ЄВ ВІТАЛІЙ

Член Національної спілки художників України.

Віталій Григор’єв народився 29 вересня 1957 року в м. Кишинів, Молдова. Батько – Костянтин Якович – сам свого часу навчався в іконописній та портретній майстернях Оренбургу, а згодом – в Одеському художньому училищі. Був членом Спілки художників СРСР як художник-графік. Працював у Кишинівському Художфонді.  Вдома, в шухляді стола, завжди лежали олівці й пастель, і маленький Віталій залюбки малював на обрізках агітплакатів. Батько не вмовляв та не наполягав на заняттях рисунком, а просто тихо спостерігав за першими спробами сина. Один із найяскравіших спогадів дитинства пов’язаний із акварельними фарбами, які тато подарував 5-річному Віталію. За вікном була морозна, засніжена зима, а перед хлопчиком лежала  коробка зі справжніми, новенькими фарбами, що духмяно пахли і заворожуюче шурхотіли обгорткою. 

У дев’ятирічному віці Віталій почав відвідувати дитячу художню школу, а після восьмого класу, у 1972 році, вступив у Республіканське художнє училище ім. І. Є. Рєпіна в Кишиневі, яке закінчив із відзнакою. Тоді, у 1976 році, трьох випускників із червоними дипломами, серед яких був і Віталій, викликали в міністерство освіти та запропонували на вибір направлення в три найкращі мистецькі виші країни. Віталій обрав Ленінград.

З 1976 по 1983 роки майбутній художник навчався в Ленінградському академічному інституті живопису, скульптури і архітектури ім. І. Є. Рєпіна (Санкт-Петербург, Росія), в майстерні академіка, професора, народного художника СРСР Ю. М. Непринцева. У ті часи навчальна програма мистецьких навчальних закладів базувалася на вивченні творчості російських художників-передвижників кінця ХІХ століття, які були носіями реалістичних ідей, на противагу академізму, що в подальшому також вплинуло на формування соцреалізму.

Після четвертого курсу Віталій обрав всесвітньовідомий музей Ермітаж для проходження літньої практики, що полягала у копіюванні полотен старих майстрів. Взірцем для копії стала картина голландського живописця ХVII століття Герарда Терборха «Сільський поштар». Два місяці поспіль студент приступав до живопису о шостій ранку, щоб встигнути попрацювати до офіційного відкриття музею для багаточисельних відвідувачів. Саме тоді, усамітнюючись із видатною роботою майстра в по-особливому тихій музейній атмосфері, до молодого художника прийшло усвідомлення того, що й задовго до передвижницького руху, творили видатні майстри і було багато складних технік довершеного образотворення, відмінних від тих, що їм викладали. Ермітаж допоміг Віталію переосмислити мистецтво як безперервний процес у контексті світової художньої спадщини.   

Інститут дав художнику не тільки блискучу освіту, а ще й подарував майбутню дружину – художницю Ганну Ландовську, яка родом із Закарпаття. По завершенню навчання Віталій три роки викладав у Кишиневі в художньому училищі та інституті мистецтв. А згодом, у 1986 році, з дружиною та донькою переїхали на Закарпаття. Тут він цілковито присвятив себе мистецтву. Працює в нетиповому для закарпатської образотворчої школи стилі реалізму, який сам автор називає «Ностальгічним реалізмом». Спостерігаючи за сучасним мистецтвом, художник відчуває тугу за істинними почуттями любові до Мистецтва, до Предмету, до Людини, образ якої створюється. 

Його живопис виконується в унікальній техніці, що була започаткована ще в часи Раннього Відродження. Вона базується на тонких, напівпрозорих лесирувальних шарах, що дає можливість досягти легкості та гармонійної злагодженості тонів картини. Створення такої роботи – кропітка праця, адже щоразу доводиться чекати, доки підсохне попередній шар фарби.

Поштовхом для створення образу художнику може слугувати будь-що: силует, почута фраза, відблиск променів сонця на предметі. І раптом відчувається зародження нової теми для картини, яка виношується митцем, допоки не визріє. А в періоди розмірковування над ідеєю малює натюрморти, для яких ретельно підбирає композицію, а її складання може займати й по декілька тижнів. 

Його картини, виконані з віртуозною точністю передачі форми та сутності предмета й людини, несуть у собі ауру вишуканості, відстороненості та утаємниченості. Та автор, як справжній перфекціоніст, завжди прискіпливо і дуже відповідально ставиться до своїх творів.

Віталій Григор’єв – з 1988 року  член Спілки художників СРСР, а згодом – Національної спілки художників України.

Митець провів більше двох десятків персональних виставок в Україні, Німеччині та США. У 1988 році написав шість натюрмортів для резиденції президента СРСР М. С. Горбачова у кримському Форосі.

Твори художника знаходяться в музеях України, Росії, Молдови, а також у приватних збірках багатьох країн світу.

Текст: Людмила Козловська
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art