ДЕРДА ВІКТОР

Віктор Дерда народився 16 лютого 1971 року в селищі Довге Іршавського району Закарпатської області. Потяг до малювання відчував із раннього дитинства, як кажуть, коли ще під столом ходив пішки… Пам’ять художника щоразу повертається до трьох постатей із дитинства, які відіграли важливу роль в усвідомленні Віктором важливості для нього світу мистецтва та бачення себе в цій системі координат.

Перша така постать – рідний дідусь. Художником він не був, але творчою особистістю – так. В останні роки життя, навіть страждаючи астмою, завжди намагався створити щось цікаве, такий собі «хенд-мейд». Вирізав різноманітні скульптурки з дерева, складав із сірників будинки та церкви, з медичної крапельниці міг зробити фігурки звірів, які потім дарував лікарям і медсестрам. Це надихало онука – майбутнього митця. Його вражало, як дідусь за день міг пошити йому модний костюм і створити ще багато різних речей. Хлопчині подобалося допомагати старенькому. Вікторі досі береже дідусеву швейну машинку «Зінгер», величезне колесо якої здавалося йому тоді штурвалом і він уявляв себе хоробрим капітаном у безмежному морі. До речі, на цій машинці разом із дружиною (мисткинею Оленою Дерда. – Авт.) потім зшили багато своїх картин. Зараз вона слугує окрасою інтер’єру та є справжнім талісманом.

Друга постать – учителька. Після дідової науки була школа й уроки малювання, які вела Гобан Марія Федорівна. І хоча вона й не була фаховим художником, але розгледіла у хлопцеві іскорки таланту. Дізнавшись із газет, що на Закарпатті діє літній та зимовий табір «Юний художник», вчителька написала листа про здібного учня організатору мистецького табору.

Відомий педагог та керівник образотворчої студії Золтан Баконій був тим, кому адресувався лист вчительки і третьою постаттю, що мала особливий вплив на формування майбутнього митця. Незабаром від нього прийшла відповідь Марії Федорівні з доданою путівкою. Цей лист зберігається у Віктора до сих пір. У таборі старання найкращих відзначали грамотами та путівками на наступний сезон. Таким чином юний митець навчався протягом чотирьох років, і ґрунтовна підготовка дала  йому можливість легко поступити в Ужгородське училище.

1985 – 1990 роки – час навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва на відділенні художньої кераміки. Знаковими викладачами для В. Дерди стали Аверкієва Л. С., Петрецький В. В. У 1991 році талановитий юнак вступив у Львівський поліграфічний інститут (нині – Українська академія друкарства) на відділення графіки. А в 1993 році перевівся у Львівську академію мистецтв на відділення художній текстиль, де знання, які Віктор здобув на відділенні графіки, стали у великій нагоді. Поєднання графіки з текстилем додали роботам матеріальності. За час навчання у виші найбільше запам’яталися викладачі Мінько О. Т., Печенюк Т. Г., Семак З. М., Кусько Г. Д.

У період студентства митець зустрів свою майбутню дружину Олену, яка стала в житті співавтором багатьох творів.

Техніка текстильного колажу, в якій працює художник, надзвичайно цікава та не є надто поширеною у творчості сучасних митців. Вона є авторською, експериментальною, а сам колаж – це об’єднання, синтез, і не тільки різноманітних текстильних, графічних та інших технік. Складне виконання роботи потребує неабиякої скрупульозності, ретельності в творчому процесі підбору фрагментів та триває відносно багато часу –  від місяця до півроку.

Початком для подружжя художників був проект оформлення реабілітаційного центру «Еліта» в м. Трускавець. На той час вони були на третьому курсі Львівської академії мистецтв. Це був час експериментів, тоді й відбулося застосування різноманітних технік фарбування й обробки текстилю та випрацювана технологія об’єднання всіх фрагментів роботи в одне ціле.

За словами художника, «кожний новий твір – це нескінченна гра тем, фантазій та інтерпретацій. Важливо відзначити, що колаж як  авторська мова – це скоріше спосіб світосприйняття, спосіб, здається, єдиний можливий, вираження власного метафоричного світу. Задум роботи – це захоплююча розповідь, дивна гра, правила якої дозволяють переосмислити, витримати натиск  минулого, створюючи дещо нове, власне, не копіюючи та не протиставляючи. Цитуючи «Хазарський словник» М. Павича: «Якщо хтось зараз запитає мене, нащо стільки гри, відповім, я намагаюся народитися наново, але так, щоби вийшло краще…»

Крім колажу митець створює живописні та графічні роботи. Художник також проявив себе як талановитий сценограф і головний художник-постановник у славнозвісному Кіровоградському академічному музично-драматичному театрі ім. М. Л. Кропивницького, де працював  з 2008 по 2013 роки. Він створив цікаві постановки – «Буратіно», «Мірандоліна», здійснив оформлення театрального фестивалю «Вересневі самоцвіти».

Переїхавши в Ужгород у 2014 році митець розпочав педагогічну діяльність у Закарпатській академії мистецтв, викладаючи композицію і роботу в матеріалі на відділі графіки, а також спецдисципліни: рисунок і живопис.

Роботи художника експоновані на численних персональних та спільних виставках і в проектах, що проходили у Львові, Києві, Братиславі, Кишиневі, Кракові, Ужгороді та в інших містах України, Румунії, Словаччини та Сполучених Штатів Америки. Найбільш вагомим, на думку митця, був проект подружжя «Шовковий дощ», представлений у культурно-мистецькому центрі «Дзиґа» (м. Львів). Публікації про творчість художника надруковані у багатьох виданнях.

Твори Віктора Дерди знаходяться в приватних зібраннях в Україні, Словаччині, Чехії, США, Польщі та Південній Кореї.

Текст: Людмила Козловська, підготовано за матеріалами, наданими автором.
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art