Майже все доросле життя прожив у селищі Середньому на Ужгородщині. Саме тут, у стінах побудованої власними руками домівки він живе й творить досі – у затишній майстерні, підлога якої встелена стружкою, з десятками помічників – стамесками та іншим приладдям для обробки дерева. І саме тут завдяки потужному мистецькому хисту та високій духовності народжуються його прекрасні художні образи, які є результатом поєднання класичної скульптури з народною зображальною пластикою.

Майстрові з молоду піддається дерево: він інтуїтивно відчуває структуру матеріалу. Різьбяреві вистачає одного погляду на дерев’яний брус чи дошку, щоб зрозуміти, що з цього шматка матеріалу може вийти за темою та втіленням. Відтак кілька ескізів олівцем – і до сильної, попри поважний вік, долоні лягає стамеска, яка, здається, човном пливе по дереву. Рука майстра не тремтить, не збивається, ні на мить не відступає від заданого напряму. «Робота з деревом тяжка, треба знати, в яку сторону дерево різати. А ще треба силу мати, замолоду я її мав, а тепер уже зовсім не те…» - розказує Василь Сідак. Зізнається, що кожен витвір залежно від складності виконання та величини займає від місяця до півроку часу, а іноді – й ще більше. Завдяки роботам різьбяра його оселя перетворилася у діючий музей. Замість комодів у будинку – скульптури або адаптовані підставки. Цілі історії, втілені в дереві, – на стінах, полицях, в кутках кімнат. Величезна за обсягом і надзвичайно потужна за виконанням робота – «Весілля» – розміщена у вітальні господаря. Вона вражає вже з першого погляду: на дерев’яному панно, розділеному на три частини, втілені всі моменти такого важливого в народному житті обряду. Ось зображені батьки нареченої в очікуванні сватів, поряд – самі заручини; на центральній панелі – зустріч наречених, нижче – музики, поруч – танець нареченої; третя панель зображує частування та гуляння на весіллі. Кожен елемент одягу – наче витканий, а не вирізаний, кожна риса обличчя передає справжні емоції, кожна постать – наче тільки що застигла на мить…

Творчістю почав займатися у 1975-му. З того часу усі роботи майстра не перелічити – він і сам їх не рахує. Каже з три сотні набереться точно, а скільки ще полишалося в музеях під час виставок, скільки розійшлося по світу! Різьбяр розказує й показує: ось серія робіт «Хресна хода», а там - одна з перших робіт, - «На базарі», поруч - рельєф «Пастухи», серед інших -  «Щасливі», «Опришки», «На потоці», «Таємна вечеря». «Коли який маю настрій – то й роблю, – розповідає різьбяр. – Я виріс у селі, тож маю дуже багато робіт на тему рідного краю, ось – вівчарі, а там, бачте, на потоці дівчата перуть. До всього, я релігійна людина – тому багато відповідних мотивів. Ось, приміром, підходяща дошка трапилася до рук, я її обдивився з усіх боків, та й задумка на неї лягла – тут буде зображене розп’яття Ісуса Христа, уже й ескіз намалював. Щоб ви знали, кожне дерево підказує свою тему».

Дивлячись на роботи Василя Сідака, складно уявити, скільки треба мистецького хисту, але найперше – сили й наполегливої праці, щоб перетворити безмовний матеріал у річ, аналогів якій більше не буде. І шкода лише одного: занадто мало людей, які справді можуть оцінити складність задуму і його виконання, а ще – неймовірну красу й гармонію дерева, перетвореного людськими руками в глибокий за змістом й надзвичайно складний за виконанням твір мистецтва...

Текст: Наталія Петерварі  Фото: Роберт Довганич