Починаємо: тут нас чекає відомий закарпатський художник, справжній майстер імпресії та експерименту і просто приємний співрозмовник – Олександр Громовий. 

Перед входом до майстерні – молода вишенька, метрів з півтора заввишки, тільки пнеться до сонця поряд із великим виноградником та будівлею. Про це дерево – окрема розмова з художником: Олександр пригадує, що раніше під вінками цієї прибудови росло величезне дерево, вишні родили – великі й смачні, а коли навесні зацвітало – то з вікон його майстерні просто неймовірний вигляд був, аромат витав просто фантастичний… Проте в якусь мить за час відсутності митця хтось із сусідів дерево зрубав, мовляв, коріння гаражі піднімає. Художник засмутився страшенно, адже та вишня стільки задоволення всім приносила! Природа ж почула отой сум – і через якийсь час поряд із майстернею вибило молоденьке деревце. Його вже Громовий і доглядав, і огороджував, і зараз радіє йому та показує нам…

Сама майстерня – двоповерхова будівля, що постала на місці старої напівзруйнованої котельні. Придбав те старе й на той час ще одноповерхове приміщення художник на початку 90-х, радів йому надзвичайно, адже майстерня для митця – це особливий простір, місце, яке зазвичай має бути втаємниченим, окремим, де ніщо не заважає польоту фантазії та пензлів… Так, було тісно, бо доводилося розподіляти на кількох квадратних метрах і підрамники, і мольберти, і готові роботи, і стелажі з книгами. Потім вдалося добудувати другий поверх,  провести газ та воду, облаштувати…

Зараз легко: у великій і порівняно просторій кімнаті на другому поверсі тільки творчий доробок і те, з чим Олександр любить проводити вільний час – книги. Старі й нові, придбані в Україні й за кордоном – усім тут знаходиться місце і на стелажах, і на дивані, і на столику. Головне ж, що всі стосуються мистецтва, описують видатних постатей та їхню творчість. «Я приходжу в майстерню о 9-й ранку. Буває натхнення – й до півночі малюю. А буває іноді й такий настрій, що не хочеться нічого писати, тоді можу взяти книгу й годинами вчитуватися, гортати, переглядати…»

Величезне полотно розташоване на мольберті на невеликій відстані від вікна – поруч фарби в тубах, великих металевих банках, палітра, пензлі, навіть відро… Розміщене все так, як, очевидно, зручно майстрові. Про творення митець може розказувати багато – в яких техніках і як можна працювати, котра піддається художникові, а яка має свій індивідуальний характер: «Кожна техніка дає різні можливості. Наприклад, гуаш світліє, акрил темніє, олія майже не втрачає колір… Сама ідея постає в уяві – і одразу уява й малює, як вона має виглядати, що в собі має нести. Тому я завжди кажу, що сама думка диктує техніку».

Майстер зізнається, що за життя випробував найрізноманітніші матеріали: «Коли мені якась техніка набридає, беруся за іншу. Працюю різними – олія, пастель, темпера, акрил, акварель, гуаш – нема обмежень»! А потім, сміючись, Олександр виймає з банки якісь страшні на вигляд кострубаті пензлики, показує на них, сміється і розказує: «Мої улюблені пензлі – отакі (показує розчепірену п’ятірню. – Авт.)»

Розпитуємо: «Над чим зараз працюєте?» – «Ця робота вже з півроку тут, я періодично над нею працюю... Щось трохи зроблю, потім зупиняюся, вичікую… Такі речі важко зробити одним махом, це така робота, яка потребує багато уваги і часу. Якщо придивитися, то там багато шарів, переходів, відтінків, поєднань… Іноді треба щось додати, щось зняти – так і формується картина, поступово вона доходить до того стану, коли прийде відчуття: «Це те, що хотів»! 

На питання, з якими емоціями треба підходити до продовження роботи над картиною, художник відповідає: «Я стараюся такого плану роботи виконувати без надлишкових емоцій – відключитися, наскільки це можливо, і писати десь на рівні підсвідомості, яка диктує кожним порухом, водить пензлем. Якщо в процесі керуватися тільки думкою, то нічого не вийде. Тому береш пензля в руки – і чисто механічно-інтуїтивно починаєш працювати. Якщо інтуїція спрацює – з’явиться хороша робота».

Олександр перебирає численні полотна, показує акварелі, ті картини, які тільки нещодавно з виставки, а також ті, які ще чекають прискіпливої уваги майстра. У кожної роботи своя історія – цікава і втаємничена або ж проста і тому приємна. У кожної речі тут – своє місце, яке нікому не дозволяється змінити. «А навіщо? Тут все так, як мені треба. Я знаю, де які речі лежать. Якось прийшла дружина і каже, що слід би вікна вимити, але я заперечив: отак якраз і добре. Бо нема різкого світла, а таке розсіяне якнайкраще…»

…В улюбленому кріслі художник спалює цигарки, розповідаючи про життя-буття, пригадуючи кумедні випадки, несподівані зустрічі, гарні роботи. Ми не помічаємо за цікавою розповіддю, як швидко минає час. Збираємося, бо пора і честь знати, як кажуть у нас на Закарпатті, досить забирати час у майстра. …Ось тільки відчуття лишається: кількагодинного інтерв’ю так мало, щоб краєчком ока заглянути й бодай частково збагнути, як відбувається цей втаємничений процес – коли Майстер в майстерні творить дива…

Текст: Наталія Петерварі
Фото: Наталія Павлик
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art