Останніх – різних розмірів та кольорів – багато всюди, вони цілим розсипом квітів зустрічаються на полицях, стільчиках та столиках, у баночках і вазонах, але найперше – у руках господарки. А вздовж стін, на мольбертах, підставках і навіть на драбині – картини. Полотна, через які просто дихає жіночність, тепло, ніжність. У цій кімнаті взагалі в кожному елементові декору, кожній вазочці на підвіконні чи кольоровому коврикові на стільчику – жіноча рука. Це – майстерня відомої ужгородської художниці, заслуженого художника України, тричі лауреата обласної премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі, викладача Закарпатської академії мистецтв Людмили Корж-Радько.

Майстриня народилася 11 травня 1956 року у російському містечку Печенга. Відтак жила в Києві, навчалася у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва й після нього приїхала до Ужгорода. А вже тут, під впливом закарпатської школи живопису, й викристалізувався неповторний і оригінальний талант. Людмила Корж-Радько працює в жанрах монументального мистецтва, живопису, станкової та книжкової графіки, досить часто вона використовує техніку колажу, коли твір створюється шляхом поєднання на певній основі матеріалів, що відрізняються від основи кольором і фактурою. Але сама Людмила каже, що не може визначити якийсь власний чітко виокремлений стиль, бо їй хочеться все спробувати: «Я працюю в різних техніках – акварель, графіка, олія, акрил, батік, левкас – насправді це, може, й забагато, але мені просто так цікаво. Іноді я малюю маленькі форми – графіку на грані мініатюри, а потім мені вже хочеться малювати, умовно кажучи, якісь метрові роботи…»

Справді, роботи Людмили – надзвичайно різноманітні й настроєві, вже з першого погляду в них – глибока повага й захоплення жінкою і всім, що довкола неї. «Мені кажуть – у вас таке от жіноче, а яке має бути в жінки? Таке і має бути, – розповідає сама художниця. – Навіть жінка як форма, якщо абстрактно дивитися на неї, вона така досконала, що з неї можна будь-які пластичні красоти зробити. А за рахунок кольору, ритмів можна наситити будь-якими емоціями. Наповнення цієї форми може бути безконечним».

Творить Людмила у світлі й тиші. Каже, пишучи картини, ніби веде діалог сама з собою: «У мене була думка записати потік підсвідомості тоді, коли я пишу. Це наче діалог самої з собою. Якісь виникають питання, я на них обдумовую відповідь, проговорюю їх, це такий свого роду медитативно-специфічний стан».

Роботами Людмили Корж-Радько захоплюються численні її шанувальники, її виставки постійно переповнені вдячними глядачами, бо її творами можна безкінечно захоплюватися, насолоджуватися. Майстриня навіть сама зізнається, що для цього їх і творить – щоб людина, споглядаючи її картини, відпочивала душею: «Я люблю легкість, прозорість, щоб релаксація була від цієї роботи…»

Текст: Наталія Петерварі  
Фото: Оксана Юрченко