Проте, коли потрапляєш усередину старої садиби, то від побаченого перехоплює подих. Викладені шахівницею (цеглою та камінням) високі чотириметрові стіни, склепінчасті стелі, старовинний паркет, кімната-майстерня з оригінальними муфельними печами та три просторі зали, у яких панує дивовижний світ мистецьких витворів. Тут і керамічні вироби ужиткового та декоративного мистецтва (тарелі, ложки, вази, дзеркала, декоративні жуки й метелики), і скульптурні композиції з бронзи, теракоти, скла та дерева. Ужгородка Олеся і львів’янин Андрій є випускниками Львівської академії мистецтв.

Перед цим Олеся закінчила Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі, Андрій – Львівський державний коледж декоративного й ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Його стихія – інтер’єр та скульптура, її – кераміка та скло. Любов до прекрасного в них закладена змалечку. Обоє походять із мистецьких родин: Олесин батько – Імре Сивохоп – був різьбярем по дереву, а дід Андрія –відомий художник та мистецтвознавець Борис Возницький.

Олеся стверджує, що кераміка – це її віддушина. Любить більше глину, ніж скло. Глина м’яка та безпечна, а зі склом є свої обмеження. З матеріалом для творчості у художнього подружжя проблеми немає. Глину для ліпки, до прикладу, беруть із власної земельної ділянки на Лазькому березі в Ужгородському районі, а для кераміки використовують вітчизняну чи придбану за кордоном. Для Андрія багато років основною діяльністю є дизайн інтер’єрів. Однак останнім часом, за його словами, нарешті вдається виділяти час для творчості та скульптури. Андрій зізнається, що є багато творчих особистостей, які його надихають: «Бачу споріднені душі, які відчувають всесвіт так само, як я. До прикладу, скульптор Генрі Мур чи художник Міро. Для мене ідеал – це природа. Вона створила все, нам тільки потрібно це побачити і трансформувати». Олеся творить, шукаючи власний стиль. У художниках цінує насамперед оригінальність і впізнаваність.

Андрій уже брав участь у декількох групових виставках, Олеся – поки ні, бо вважає, що «кожен має «дозріти» до цього, це дуже індивідуальна річ». Подружжя, коли є час і можливість, намагається багато подорожувати. Бо кожна країна – це нові ідеї. Кожна культура, природа, навіть запах країни впливає на те, що потім з’являється у їхніх роботах. Він шукає в роботах емоції, вона – колір. Вони різні й водночас такі схожі, тому вважають себе творчим тандемом: «Часто радимося щодо кожної речі, яку робимо, бо нам цікаво чути думку один одного і робити висновки».

Завдяки художньому і родинному тандему Возницьких мистецький Ужгород невдовзі зможе отримати нову творчу локацію. Адже Олеся і Андрій мають намір перетворити власну майстерню на художній шоу-рум, де, окрім експонування і споглядання мистецьких робіт, відбуватиметься відкритий процес їх творення.

Текст: Олександр Нікітчук
Фото: Оксана Юрченко