Авторський музей творів Володимира Микити

05

жовтня

2017

«Іконографія життя Закарпаття» – так назвав закарпатський мистецтвознавець Михайло Приймич унікальний авторський музей, створений народним художником України Володимиром Микитою. 

Володимир Микита – академік, класик закарпатського живопису. Він – лауреат світової премії ім. О. Духновича, Національної премії України ім. Тараса Шевченка, Золотої медалі Академії мистецтв України та орденів Ярослава Мудрого V та IV ступенів, а також премії ім. Тетяни Яблонської за досягнення в образотворчому мистецтві. Тричі лауреат Закарпатської обласної премії ім. Й. Бокшая й А. Ерделі. Автор близько трьох десятків персональних виставок у великих містах України, Словаччини, Росії, Угорщини та інших. Учасник виставок у 17 країнах світу. Учасник міжнародних бієнале (Кошіце, Хельсінкі, Венеція). Твори В. Микити знаходяться у 34-х музеях різних країн, творчість висвітлена в понад 270 публікаціях.

Авторський музей Володимира Микити розташований практично в центральній частині старовинного Ужгорода, його художник обладнав у власному будинку. Уже при вході до дворика відвідувачів вражає велика кількість зелені, маленькі обладнані тераски, вимощені доріжки. У самому будинку – шість кімнат, у них вдалося розмістити майже 90 картин, які представляють різні періоди творчості майстра. Останнє – справжня родзинка, особливо враховуючи поважний вік митця, адже за роки його творчості картини розійшлися по всьому світу. Володимир Микита зізнається, що напевно на підсвідомому рівні крутилася ідея сформувати музей, саме тому він завжди лишав для себе роботи з усіх серій, із різних періодів творчості. «Така думка про музей була завжди – тому й не продавав роботи, окрім великих композицій, бо їх просто не було де зберігати. А другий раз – чоловік має ж за щось і жити», – розповів художник в одному з інтерв’ю.

У музеї багато речей, які збирав сам академік, які близькі й рідні йому, бо часто це – предмети з батьківського дому, дбайливо збережені чи навіть відреставровані. «Я перевіз сюди речі з батьківської хижі, – якось в одному інтерв’ю зізнався Володимир Микита. – Ось лампа, при якій я вчився в гімназії та в училищі, ось наш стіл та лада, ось колиска, в якій мене виколисали. Це все створює для мене надзвичайну енергетику, допомагає працювати».

Академік може довго розказувати про ту чи іншу річ, присутню в музеї, звідки її привіз, як вона обживалася й уживалася з сусідніми експонатами й картинами. Ось на дерев’яній лавиці витканий щонайменше з півстоліття тому покровець (килимок), а поруч на комоді – скульптури, підсвічники, дерев’яні шкатулки та ціла колекція люльок... З усіма цими речами. напевно. ніколи не розлучається художник.

Говорячи про унікальність музею та необхідність його збереження для наступних поколінь, Михайло Приймич відзначив: «Ця епоха ніколи вже не буде створена так, бо її ніхто не переживе. Тільки той, хто її пережив, міг її відобразити в таких формах. ...І я вважаю, що це є не стільки музей, який створив Микита, це Микита у своїх творах створив музей тому Закарпаттю, якого вже немає».

У музеї Володимира Микити особлива атмосфера в кожній кімнаті, потужна енергетика – в кожному полотні й неймовірне домашнє тепло – в кожній старовинній речі. До музею митця хочеться повертатися знову й знову. Особливо після теплих слів, які майже постійно звучать по-різному для кожного гостя, але завжди несуть у собі один і той же посил: «Я радий, що ви прийшли. Музей познайомить вас із моєю творчістю. Приходять люди з цілого світу, цікавляться. Молодь також, що не може не радувати...»

Автор: Наталія Петерварі
Фото: Оксана Юрченко