Життя – тлінне, пам’ять – вічна…

17

травня

2018

До 100-річчя від дня народження художника і педагога Шандора Петкі

Визнання… слава… людська пам’ять… Що криється за цими словами, який їхній глибинний зміст, що їх пов’язує? Як свідчить життєвий досвід, слава й визнання часто бувають тимчасовими й ілюзорними. Особливо, коли йдеться про митців. Нерідко можемо спостерігати, як художника, який за життя здобув усі можливі звання й нагороди, чекає небуття після смерті. Вже за кілька років його ім’я не можуть пригадати, не цікавляться. А буває й навпаки. Живе собі художник тихо, все життя працює, але його творчість, крім задоволення,  не приносить йому ні звань високих, ні нагород, ні грошей… Але щойно завершиться його земний шлях, як із року в рік зростає інтерес до творчості цього митця, до його життя. Чому так буває? Хто і що грає тут визначальну роль?...

Гадаю, що роль найсправедливішого судді, який все розставить на свої місця, винесе свій вердикт, тут грає час. Його не обведеш, він завжди добереться до істини. Правда – завжди за часом. Він ніколи не помиляється, бо є суддею минулого нашого життя в кінцевій інстанції.

Серед митців, до творчості яких не згасає інтерес через десятиліття, є й Шандор Ференцович Петкі ‎(1917 – 2005). У рамках започаткованої минулоріч програми заходів з відзначення 100-річчя від дня народження відомого закарпатського художника і педагога, в Закарпатському обласному художньому музеї відбувся вечір пам'яті митця. Ініціатором його проведення виступила Марія Наумченко та інші члени родини художника.

Відкрила вечір відомий мистецтвознавець Олена Приходько. Вона поділилася спогадами про художника, розповіла про його життя і творчість, ознайомила присутніх із експозицією виставки, що була розгорнута у приміщенні музею.

Народний художник України Володимир Микита пригадав кілька цікавих  епізодів життя Петкі, описав, яким він був. Він відзначив, що протягом всього свого життя художник був занурений у свій власний світ.

Художник Степан Шолтес розповів про теплі дружні стосунки двох родин, які тривали десятиліття. Зауважив, що Шандор Петкі був доброю, чуйною й високодуховною людиною, м’якою і водночас твердою в своїх переконаннях. Він умів викликати довіру в людей, йому можна було вірити.

Згадали свого вчителя добрим словом й відомі митці краю, його учні, Василь Свалявчик та Петро Шолтес. На завершення родина Шандора Петкі в лиці пані Марії Наумченко, подарувала етюдник художника Ужгородському коледжу мистецтв.

Яким же був Шандор Петкі?

Шандор Петкі був професійним живописцем, графіком, знавцем музики та співу, фольклору та етнографії. Він належить до малочисельної когорти зачинателів закарпатської школи образотворчого мистецтва. Учень та послідовник Адальберта Ерделі, він вніс вагомий вклад у розвиток мистецтва краю, освіти та культури. Народився Шандор Петкі 12 серпня 1917 року у місті Ужгороді. Закінчив півчо-учительську семінарію в рідному місті у 1937 році. Навчався у Приватній публічній школі малювання, започаткованій у 1927 році Бокшаєм та Ерделі, що в майбутньому й визначило його життєвий шлях. По закінченні семінарії розпочинає свою професійну діяльність викладача початкових класів шкіл на Верховині у селах Гусний, Люта. Трохи згодом – викладав курс рисунка у горожанській школі у Великому Березному.

З 1939 по 1944 роки митець навчається в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті на педагогічному факультеті. Після закінчення працював викладачем спеціальних дисциплін в Ужгородському художньо-промисловому училищі (1947 – 1977). Паралельно з викладацькою роботою художник плідно працює, свою любов до образотворчості ділить між технікою акварелі й олійного малярства.

Спектр творчих зацікавлень митця широкий і різноманітний. Він багато працював як у жанрі пейзажу та натюрморту, так і в портретному. Вільно володів техніками акварелі й олійного живопису. Але в історію закарпатської школи увійшов як талановитий графік, віртуозний і неперевершений аквареліст, який розкрив таємниці акварелі. Зазвичай, працював фарбами «по мокрому», створюючи глибоко ліричні роботи. Здається, ця техніка найбільше відповідала внутрішній сутності художника, його характерові, що вирізнявся м’якістю і делікатністю. Мені поталанило знати цього майстра. Доля звела мене з ним напередодні вступу до Ужгородського училища прикладного мистецтва в 1975 році. Можливо, ця зустріч певною мірою й визначила мій шлях…

У 1945 році Шандор Петкі став членом Спілки художників УРСР. Брав участь в обласних виставках, в  колективних експозиціях у Львові, Києві, Москві, Ризі, а також за кордоном в Угорщині, Чехословаччині та Румуніїї. У 1962 році персональну виставку художника побачили шанувальники мистецтва в Ужгороді, Мукачеві, Берегові та Хусті. Ще одна персональна виставка пройшла у 1977-му, а потім у 1987 році.

Що найцікавіше, митець із дитинства мріяв стати… священником. У 1980 році був рукоположений єпископом Олександром Хірою. Його мрія здійснилася.

Шандор Ференцович Петкі прожив чесне, плідне і мудре творче життя, багато сил і енергії віддав багаторічній справі виховання молодих художників, передаючи їм свій багатий досвід і знання.

Помер митець у 2005 році в Угорщині.

Пам’ять про чудову людину й талановитого художника житиме в наших серцях завжди.

Володимир Мишанич
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art