Веслування на каное, декоративні овочі та домашні тварини

Чим любили займатися відомі закарпатські художники, окрім малювання?

Спорт, музика, подорожі й навіть політика – закарпатські митці Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Андрій Коцка окрім малювання мали чимало захоплень. Про них варто дізнатися, аби краще зрозуміти життя художників. Ми проаналізували чимало інформації про наших класиків, щоб довідатися про їхні захоплення. То чим любили займатися художники?

Подорожували: від Румунії до Фіджі

Отримати купу вражень та набратися натхнення, сидячи на місці, практично неможливо. Тому багато закарпатських класиків постійно їздили в різні місця та країни. Так, однією з головних розваг живописця, класика закарпатського малярства ХХ століття Гаврила Глюка були саме подорожі. Навіть попри те, що за своє життя встиг пожити у трьох столицях – Будапешті, Бухаресті та Кишиневі – митець, як тільки випадала зайва година, сідав у свій американський автомобіль «Вілліс» та їхав вивчати закарпатські (Міжгірщина, Великоберезнянщина) та румунські гірські села.

Особливо любив подорожувати і «нелюбимий» радянською владою «шістдесятник», художник-авангардист Ференц (Ічи) Семан. Він двічі пішки (!!!) обійшов усе Закарпаття. Більше 100 разів був у Москві, а також у Єревані, Тбілісі, Ленінграді (тепер Санкт-Петербург), Ризі. В 1988-му році нарешті відправився у США. Міг би і раніше, адже до того часу йому 6 разів родичі надсилали запрошення.

Народний художник УРСР Антон Кашшай більше любив виїжджати за межі СРСР. Свого часу він отримав хорошу стипендію від Академії мистецтв і використав її саме на подорожі. Окрім країн соцтабору він побував у Франції, Італії, Норвегії, Канаді, Японії та навіть на далеких островах Фіджі.

Живописець Василь Бурч відвідав Африку. Любив подорожувати й один із основоположників закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі. Він був постійним гостем європейських країн. Як і його соратник народний художник Йосип Бокшай. І для обох було величезною трагедією закриття кордонів, коли територія Закарпаття відійшла до УРСР.    

Музика та книжки

Захоплювалися митці й музикою. Так, Василь Бурч був диригентом хорових колективів, оркестрів, грав на скрипці та мав чудовий голос. Гарно співав і народний художник України Ернест Контратович. Він був хорошим тенором, його навіть запрошували у молодості до Праги в консерваторію. Співав «Узяв би я бандуру», «Ой у лузі червона калина». Любив музику і Адальберт Ерделі. Він грав на скрипці, на роялі та віолончелі, з останньою навіть грав у Сигітському оркестрі (Румунія).

Художник-живописець Йосип Бабинець не тільки захоплювався музикою, а й танцював – у Заслуженому закарпатському народному хорі. 

А ось Йосип Бокшай віддавав перевагу книжкам. Як і народний художник України Василь Габда. Останній взагалі був фанатом і часто читав до 4-5 ранку. Це настільки ввійшло в звичку митця, що без книги вже не міг заснути, тому доводилося пити снодійне.

Футбольні фанати  

Чимало митців захоплювалися спортом. Наприклад, Йосип Бокшай кожні вихідні ходив на матчі футбольного клубу «Русь» (Ужгород). Це була його пристрасть, він не пропускав їхні ігри. Його вподобання поділяв і Ернест Контратович, бо сам колись грав – «босим і з верховинцями». В одному з інтерв’ю розповідав, що ходив на стадіон дивитися на ужгородських футболістів навіть у дощ. «Мені дуже приємно, коли наші виграють, а якщо не виграють, то не біда, самі винні. Футбол єднає людей», – говорив він.

Проте митці не лише дивилися, а й самі займалися спортом. Так, Василь Габда був запеклим спортсменом. Любив кататися на лижах та міг вибратися на них, наприклад, на якусь карпатську вершину. А ще грав у теніс, завдяки цьому, подейкують, мав успіх у дівчат.

Захоплювався бігом народний художник України Юрій Герц. Він любив займатися на стадіоні, коли служив в Ужгороді. А живописець Шандор Зіхерман на початку 1950-х став чемпіоном України з греко-римської боротьби. Щоправда, тренувався лише до 20 років: заради досягнення мети на спорт витрачав по 10 годин на день.

Спортивним можна назвати і художника Адальберта Мартона. Влітку він часто їздив на велосипеді малювати етюди. Якщо після дощу піднімалася вода на Ужі, то сідав на каное. Як тільки річка покривалася льодом – ставав на ковзани. А ще любив грати у шахи. Наприклад, із Г. Глюком та іншими художниками.

Чимало митців були поліглотами: зокрема, Адальберт Ерделі знав шість мов, Ернест Контратович – п’ять. А художник Василь Бурч досконало опанував латину.

Громадська позиція

Займалися художники і громадською роботою. Зокрема, Йосип Бокшай брав участь у діяльності Руської народної ради, у заснуванні Просвіти (1920), в організації творчих виставок у рамках клубу художників Підкарпатської Русі (1921). Окрім того, корифей закарпатського живопису був одним із засновників Закарпатської обласної організації Спілки художників Закарпаття в 1946-му році. Йому в цьому допомагали Адальберт Ерделі, Федір Манайло. Останній також був дуже активним, допомагав у створенні на Закарпатті картинної галереї, Будинку народної творчості, музею народної архітектури і побуту. Свою позицію постійно висвітлював у ЗМІ.

Були художники і при владі. Зокрема, скульптор-різьбяр, народний художник України Василь Свида був депутатом Верховної ради УРСР, рад народних депутатів. Кілька разів обирали депутатом до міської та обласної рад Антона Кашшая. Обидва, до речі, не один рік очолювали художницьку спілку.

Від гарбузів до йоги

З-поміж інших хобі закарпатських митців можна розповісти й про таке: зокрема, Юрій Герц вирощував виноград у себе на дачі. Любив квіти та дерева й Адальберт Ерделі. До слова, він так свого часу захопився ботанікою та хімією, що навіть був лаборантом при професорові природознавства в Сигітській учительській семінарії. 

Захоплювався овочами і Федір Манайло. Щоправда, вирощував їх не для споживання, а для… декоративних функцій. Художник вирішив відродити давно забутий вид народної творчості – декорування гарбузів. Ф. Манайло вивчив техніку вирощування та догляду за гарбузами, а ще спосіб їх розпису. Цьому заняттю він присвятив два роки свого життя. Гарбузи росли у нього в саду, пізніше – в городі. Щойно вони виростали, художник наносив на поверхню рисунок гострими різчиками. Гарбуз продовжував рости, подряпини загоювалися і ставали рельєфними лініями. Рисунок змінював масштаб і пропорції, колір і фактуру. Зміст зображень на гарбузах глибоко народний: обряди, костюми, речі щоденного вжитку. Ці роботи – унікальні витвори декоративно-прикладного мистецтва. Митець зібрав із них цілу колекцію. Потім у висушених гарбузах зберігали мед та олію.

Оригінальне хобі було й у відомого «шістдесятника» Павла Бедзіра. Він захоплювався азійською філософією. Спеціально вивчив угорську, щоб читати відповідну літературу, яку не видавали в СРСР. Любив йогу та медитацію – ці захоплення стали його духовним стрижнем та інструментом самовдосконалення.

Дехто з класиків любив домашніх тварин. Зокрема, Адальберт Ерделі мав удома кілька кішок та собак, із якими любив навіть поговорити. Собак возив на авто купатися на річку. Любила домашніх тваринок і видатна художниця Єлизавета Кремницька. Вона могла взяти собаку з вулиці й доглядати за нею. 

Ернест Контратович у дитинстві ходив із батьком на полювання, але принципово відмовлявся стріляти у тварин і просто спостерігав за ними.

Незвичне для митця хобі було у живописця-пейзажиста Віталія Звенигородського – він любив ремонтувати техніку. В шостому класі сам реконструював старий радіоприймач.

Цікавим на ті часи було захоплення Андрія Коцки. Художник захоплювався фотографією. Фіксував на фото сюжети з життя селян: побутові сцени, худобу, підмічав неповторний стан природи, її красу. І не тільки фотографував, а й сам обробляв світлини.

Василь Свида замолоду вишив собі кілька сорочок, які зберігаються у сімейній колекції. В одній із них і похований. Ерделі ж навпаки – купував сорочки. Згідно з розповідями, у нього їх було кілька десятків – митець, попри важкий фінансовий стан, намагався слідкувати за модою.

Були у митців і шкідливі звички. Йосип Бокшай, наприклад, не розставався зі своєю люлькою. Багато палив і Ерделі. Курив сигари – їх привозили митцеві з Мукачева. Був фанатом цигарок і Ференц Семан. За словами очевидців, він за добу випалював 2 пачки цигарок без фільтру. А разом із тим випивав 7-8 чашок кави на день.

Але, без сумніву, і сенсом життя, і найбільшою любов’ю, і неймовірним світом усіх названих митців було мистецтво. І саме завдяки цьому ми сьогодні маємо можливість милуватися неймовірними творами мистецтва, і гордитися земляками, які прославили Закарпаття на весь світ.

Текст: Денис Фазекаш
Фото з приватних архівів та відкритих джерел
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art