Цікаві історії про Гаврила Глюка, які вражають

1. Гаврило Глюк насправді – не Гаврило, а Габріель. Як розповів онук художника Олександр Александров, його діда звали Габріель (погодьтеся: ну, звідки на території Румунії ім’я Гаврило?). Але коли художник перебрався до СРСР, то паспортистка, яка видавала йому новий документ, чи то не дочула, чи то вирішила наректи його Гаврилом (бо який Габріель у СРСР?) – зараз уже не з’ясувати. В ті часи різні перекручування були нормою. Тож митцеві мимоволі довелося звикати до нового імені.

2. «Габі-бачі» перед тим, як переїхати до Ужгорода, встиг пожити у трьох столицях – Будапешті, Бухаресті та Кишиневі. При всьому цьому народився він у нині вже неіснуючій Трансільванії.

3. Гаврило Мартинович – єдиний закарпатський (а то й український) художник, на творчість якого мали вплив класики угорського мистецтва Іштван Сейні й Іштван Рейті та румунського – Іон Андрієску та Ніколає Григореску.

4. У дитинстві художник ніколи не відповідав біля дошки. Батьки хлопця були настільки бідні, що не могли оплатити навчання сина. Йому дозволяли ходити у школу, але без грошей знання просто не перевіряли. 

5. Як і батько, Гаврило Глюк мав спеціальність «червонодеревник», яку здобув у Будапешті.

6. Художник протягом певного часу працював репортером спортивної газети, а ще – в кіно-рекламній фірмі Бухареста (скульптором по дереву і художником-декоратором). Малював вручну афіші до фільмів.

7. У 1933-му році Глюк став вояком Румунської армії. Доглядав у війську за кіньми у містечку Сібіу. Що цікаво, потрапив він туди випадково й справді за невдалим збігом обставин. Будучи студентом у Будапешті, одного дня художник отримав повістку і прибув у зазначений пункт. Туди ж прибули ще близько тисячі юнаків. Коли офіцер Румунської армії прийшов на ці збори, то виявилося, що йому треба було всього одного солдата, і він просто тицьнув пальцем у Глюка, сказавши: «Оцього достатньо, всі інші – вільні».

8. Митцеві двічі довелося служити у війську. Так, під час перебування у Кишиневі в 1941-му вже радянська влада призвала Глюка в армію. Зброю йому не довірили, адже вважали «репатріантом» і «неблагонадійним». Тож художник протягом 4 років рив окопи поблизу Дніпра, в Ростові, Елісті, Волгограді (Сталінграді), де в результаті відморозив собі ноги. Коли потрапив у лікарню – малював там військових. До речі, до майбутнього художника погано ставилися місцеві, де б він не працював. Усе тому, що він мав європейську зовнішність, погано говорив на російський і його вважали «німцем». Акценту Гаврило Глюк так і не позбувся до самої смерті.

9. Після війни на Закарпаття, а саме в Ужгород, Гаврила Глюка привело випадкове знайомство. У Кишиневі зустрівся з одним чоловіком, розговорилися. Той розповів, що приїхав із Ужгорода і прізвище Глюк йому вже знайоме – знав такого чоловіка на ймення Віллі. Виявилося, що це брат художника, і Глюк відправився на пошуки. Так в Ужгороді й залишився.

10. В Ужгороді Гаврило Глюк жив у самісінькому центрі міста, проте досить бідно. Спочатку він мешкав із родиною у комунальній квартирі на Жупанатській, безпосередньо навпроти художнього музею. У квартирі була одна ванна і кухня на три родини. Донька митця спала на ліжку, зробленому з двох ящиків з-під сірників. 

11. Із 1949 по 1983 рік родина митця жила у приватному будинку, що був розташований за адресою Підгірна, 42, який планувався водночас і як майстерня для митця. Проте Г. Глюк під час переселення настояв на тому, щоб до нього підселили ще когось, адже йому здавалося, що житлової площі як для його родини забагато. Сусідом став підполковник КГБ. Не виключено, що підселили останнього саме для контролю над художником.

12. Гаврило Глюк надзвичайно полюбляв кататися на авто. Як свідчать джерела, художник до останнього їздив на своїй старенькій машині. Коли з’явилася можливість отримати нову, то він вибрав не модну «Волгу», хоч йому і пропонували, а найдешевші «Жигулі» яскраво-салатового кольору. Але перед цим у художника був славнозвісний ГАЗ, який називали в ті часи «американським віллісом», хоч він і був радянської збірки. За цією машиною всі в Ужгороді знали, що їде Глюк, адже «Вілліс» на той час був єдиним подібним автомобілем у місті. На джипі митець їздив у гори малювати, але з часом продав автівку десь на Схід Росії.

13. Роботи Гаврила Глюка експонували в Росії, Польщі, Мексиці, Італії, Фінляндії, Кіпрі, Іспанії, Італії, Франції, Казахстану, Нідерландів, США. Хоча сам художник протягом тривалого часу був невиїзним через «залізну завісу». Як казав письменник Фелікс Кривін, замість Глюка його роботи мандрували планетою. Митець ніколи не знав, де знаходяться його твори. Як розповів онук художника О. Александров, «прийшли, замовили, забрали».

14. Глюк – єдиний із закарпатських митців, хто мав персональну виставку в далекій Венесуелі, а саме у столиці – Каракасі. Експозицію в 1977-му році влаштувала сестра Гаврила Вероніка. Сам художник на цю виставку потрапити не зміг. Побачив хіба брошури з тієї експозиції.

15. На сьогодні 34 картини Г. Глюка знаходяться у Київському національному музеї, 6 робіт у Третьяковській галереї та 3 у Пушкінському музеї мистецтв (Москва). Роботи митця є в музеях кожного обласного центру України.

16. Для кожної роботи художник робив по 30-40 ескізів. Йому ніколи не позували, він завжди малював прямо в  полі чи на іншому об’єкті під час роботи. В ті часи ніхто б не зупинив виробництво, бо приїхав художник.

17. Гаврило Мартинович був не тільки заслуженим діячем мистецтв Української РСР (1954), а й членом Союзу радянських художників Молдови. Останнє звання йому вручили за портрети «Циганка» і «Молдаванка».

18. Ім’я художника було внесене в численні енциклопедії, зокрема, воно зустрічалося в Українській Радянській Енциклопедії, в Українському Енциклопедичному словнику, а також про митця йдеться в художній енциклопедії «Мистецтво країн народів світу».

19. Гаврило Глюк має пам’ятник в Ужгороді – поблизу будинку на Підгірній, де митець прожив кілька десятків років. Автор міні-скульпторки, розміщеної на камені в однойменному скверику, є Михайло Колодко. Встановили її в листопаді 2012 року. Скульптурка є мініатюрним зображенням художника за кермом його улюбленого автомобіля «Вілліс». На задньому сидінні авто – мольберт, який має підказати кожному, що кермує автівкою саме митець. До речі, єдиний із художників, який має шоколадну скульптуру, саме Гаврило Глюк. Виготовив солодкий монумент відомий закарпатський кондитер Валентин Штефаньо до 100-річчя Гаврила Глюка.