Це – Владислав Габда, художник, котрому, як і багатьом синам корифеїв у мистецтві, упродовж усього життя доводилося нелегко: мало того, що потрібно було відповідати імені батька народного художника України Василя Габди, так ще й знайти свій власний шлях, доказати, що ти – не просто носиш відоме прізвище, ти – творець окремого індивідуального простору.

Майстерня Влада Габди – така ж, як і він сам та його творчість: бунтарська й оригінальна. На підлозі, на перший погляд, хаотично навалені фарби в тюбиках і банках, поряд – балончики з аерозольною фарбою, з якими останнім часом художник полюбляє працювати. Крім картин, на стінах, на підлозі, на підвіконні в майстерні – купа речей, які мають значення для власника. Вхідні двері до майстерні обклеєні афішами виставок – як батьківськими, так і власними. Біля входу на стіні – фото, яке майже не кидається в очі, на ньому молодий Влад стоїть поруч зі скульптурками. «Це моя дипломна робота – твори садово-паркового мистецтва», – пригадує автор. Там він – молодий, а поруч, на невеликому клаптику, автопортрет художника вже за кілька десятиліть. Звичайно, аби вгадати в ньому Влада, треба придивлятися, бо зображений він зеленими фарбами, обведеними по контуру чорним. «Бачите, рот ніби заклеєний. Насправді так було: вночі намалював свій портрет, зі злості на себе заклеїв на малюнку рот туалетним папером, а потім зранку відірвав, і той ефект трішки розмитої, розтертої нижньої частини обличчя й лишив – як своєрідний знак, що треба менше говорити».

На полицях у майстерні – стоси книг з мистецтва, альбомів, каталогів, до них у митця особливе ставлення. «Я не знаю, яка в мене книжка першою була в руках – Сезан чи Ерделі… Знаєте, мені дуже пощастило з батьком, у нього вже на той радянський час були книги сучасного французького й світового мистецтва, і я з цього починав», – пригадує Влад.

На одній із стін у майстерні відлунням експресивних робіт художника відбилися фарби найрізноманітнішими кольорами й відтінками – на її фоні створювалися численні роботи митця. Тут же мольберт із роботою з останньої виставки художника – «Холст. Масло. Влад Габда»: це мистецькі інтерпретації найбуденнішої речі – дротяної сітки-огорожі, серію яких художник готував упродовж зими у себе на подвір’ї. Говорячи про ці роботи, автор каже: хотів донести до людей, що навіть у найпростіших речах, які нас щодня оточують, можна побачити мистецтво.

Узагалі пише художник серіями: міркує над ідеєю, працює над нею протягом певного часу, а потім ставить крапку й не повертається більше. Каже, навіть на замовлення ще раз таку ж саму не повторить, бо ті ідеї й думки не повернути. Колір – основа серій робіт, художник вивчає поєднання палітри і час від часу або довго «залишається» в чорному, або ж «виходить» у вибухові барви. Така ж, до прикладу, робота «Квіти» – робоча назва картини, написаної в 90-ті під впливом картини «Флокси» художника Андрія Коцки: на ній Габда фактично грається з кольорами, ставить поряд, змішує, буквально «збиває лобами» повністю непоєднувані кольори – синій і червоний. «Я спробував. Але вона ще чекає…», – каже художник. Таких робіт, зізнається, багато. І він спеціально вивішує їх на стіни, щоб побачити, відчути, дати їм визріти…

Таких бунтарських робіт та ідей взагалі у митця чимало. Вони – ще чекають народження. Можливо, вже в оновленій майстерні, яку митець планує розширювати, бо «…простору бракує». Та очевидно одне: що би не змінювалося в творчості, житті чи в тій атмосферній будівлі, де виникають художні образи майстра, незмінним лишиться єдине – те принципове ставлення до мистецтва, яке від батька до сина передається у мистецькій родині Габдів…

Текст: Наталія Петерварі  

Фоторепортаж: Роберт Довганич