Саме він є одним із авторів «химерного зоопарку» на проспекті Свободи в Ужгороді, який викликав чималий резонанс. У свої 35 років є членом Національної спілки художників України. Випускник Ужгородського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі та Львівської академії мистецтв, учень знаних митців – Івана Маснюка, Йосипа Пала, Миколи Болдижара, Ігоря Стеф’юка, Михайла Михайлюка… Хоча своїм найпершим вчителем та наставником вважає батька Петра Ходанича, відомого закарпатського письменника та скульптора-різьбяра по дереву.

Скромний і шанований студентами викладач Закарпатської академії мистецтв, він не любить працювати у тиші, віддає перевагу цікавій музиці. Його майстерня заповнена деревиною та різноманітним інструментом, робочий стіл та підлога – стружкою. А який тут стоїть аромат! У цьому є своя магія, як і у графіці олівцем, оспівується краса людского тіла: вигини шиї, спини, плечей… Він досліджує людське тіло, а тому образність людського тіла і є домінуючою темою у роботах Михайла Ходанича. Аргументує: мураху цікавить мураха, людину – людина. Його Музою є життя, бо воно надихає. На виставках часто можна побачити його твори, і якщо це дерево – то завжди впізнаєш, але часто бувають і творчі експериментальні несподіванки. І це не тільки в Ужгороді, а й у Києві, Львові... Він не має ідолів у мистецтві чи постулатів, просто творить для себе. Йому подобається Ужгород, але обожнює природу, гори, а особливо мерехтливе світло в лабіринтах людських душ. 

Текст: Нікітчук Олександр
Фото: Оксана Юрченко