Голова творчого об’єднання «Райдуга», художник-різьбяр Сергій Пішковцій належить до тих, чий творчий простір не обмежується тісним приміщенням у кілька квадратів, – для польоту уяви йому лише потрібно залишитися на самоті та увімкнути улюблену музику.
Малював майбутній майстер із дитинства: цьому сприяли літні піонертабори із художнім напрямом, заняття в образотворчій студії Золтана Баконія. Поки всі хлопчики мріяли стати космонавтами, маленький Сергій уже розумів: «Прагну займатися тим, що любитиму, що буде приносити задоволення».

Сергій Пішковцій – закарпатець до глибини душі, тому в Ужгородському училищі прикладного мистецтва обрав саме художню обробку дерева. Пояснює: «Це близьке мені, воно наше, традиційне, закарпатське. До того ж, наш край славиться не лише дерев’яною архітектурою, а й різноманітними виробами з цього матеріалу».
Стіни прикрашають численні грамоти і власні картини, а ще – фото із близькими людьми та ікони. На полиці серед книжок лежить альбом, де зібрані світлини його робіт. Показує: «Спочатку виготовляв побутові речі, займався оформленням камінів, дверей, сходів, майстрував різьблені меблі, дещо пізніше почав робити рельєфи ікон». Любов до малювання не згасала ніколи, тож окрім різьби робив настінні розписи олією та пастеллю.

Перший іконостас, пригадує, виготовив для прихожан села Ільниця на Іршавщині – з того часу частіше почав виконувати замовлення для релігійних потреб. Колись підраховував, що зробив більше 40 іконостасів – роботи митця можна побачити у церквах і храмах Закарпаття, цілої України та за її межами.
Починати без відповідних знань було складно: дивився інші роботи, робив замальовки. Зараз працювати значно легше – роки практики даються взнаки. «Усе, звісно ж, залежить від обсягу. Маленьку маску можна зробити за день-два, а на виготовлення великого складно оздобленого іконостасу в Куштановиці колись витратив близько двох років – він був завширшки 12 метрів і близько 8 у висоту».

Найбільше майстру подобається робити щось незвичайне – показує у фотоальбомі різьблений натюрморт, декоративні решітки. Каже: «Вдома багато своїх робіт не тримаю – щось продаю, щось дарую. Зберігаю тільки те, що подарував дітям і дружині. Те, що дуже подобається, не віддам ні за які гроші».
Серед дошок, численних інструментів та ємностей із фарбами людині непосвяченій одразу складно зорієнтуватися, за що ж братися спочатку. Процес нелегкий і довготривалий, однак Сергію Пішковцію це приносить задоволення – головне, аби грала улюблена музика і ніхто не заважав. Зізнається: не уявляє майстерню саме без музики і стамесок – цього добра тут чимало. У майстерні часто грають хіти легендарних «The Beatles», «Pink Floyd», «Deep Purple», «Uriah Heep», «Led Zeppelin», творчість яких полюбив ще замолоду.
Окрім музики майстер захоплюється класикою світової літератури і вдома має хорошу бібліотеку – перечитує Ремарка, Екзюпері, Дюма, Набокова, Ахматову, Цветаєву.

Як занурюється у книжки – так само із головою йде у роботу. Із зовнішнім світом пов’язують хіба маленькі вікна, та й ті заставлені картинами. Зауважує: «Працювати люблю на самоті. Коли малюю чи готую ескіз, де треба подумати, не можу відволікатися на сторонні розмови, а ще більше не люблю пустих балачок».

Часу на улюблену справу не шкодує: раніше працював по 12 годин на день – і так місяцями. Відпустка для нього розкіш, яку собі не дозволяв уже років 20, а то й 30. Зізнається: «Виручають пленери: у горах відпочиваю, поєдную приємне та корисне».
Хоч картини Сергія Пішковція прикрашають стіни майстерні і не раз експонувалися, малювання майстер сприймає як відпочинок, справу для душі: «Є такі моменти, коли приходить натхнення. Тоді береш мольберт і їдеш у гори. А різьба – це ремесло».
Хоча має у доробку і олійні роботи, працювати з аквареллю художник любить більше: вона змушує мислити, зосереджуватися й поринати у процес із головою. «Акварель робиться в один-два підходи, вона вимагає швидкості, тут треба думати і бути дуже уважним, бо якщо покласти не той колір, то виправити вже не вдасться – кольори згаснуть, стануть безбарвними».

Пейзажі Сергія Пішковція наскрізь закарпатські, хоча часом з-під його пензля виходять і натюрморти. Мало хто знає, але є у художника й абстракція. Щоправда, одна – «Матриця. Два світи», її автор створив під враженням після однойменного фільму. «Я подивився фільм і задумався: чи цей світ, у якому ми живемо, справжній? Може, справжнє десь на другій стороні?»
Пан Сергій не зупиняється на досягнутому: «Учитися треба і в 90 років, не ганьбитися запитати у молодого. Коли людина говорить, що все вміє й усього досягла, то як професіонал вона закінчилася». Про свою творчість загалом каже: «Хочеться чим побільше після себе лишити. Не якогось мотлоху, а того, що приноситиме користь людям».

Текст: Ксенія Шокіна
Фото: Наталія Павлик