Це жінка, яка не прагне титулів та визнання, яка самовіддано й ретельно робить те, що лежить їй до серця – малює, ліпить із глини, творить графіку на склі, витинанки, досліджує народну творчість, вишиває… Усе, чого торкаються її руки, сповнене великою любов’ю, бо саме з неї й починається мистецтво…

У Ольги Гал немає майстерні у звичному розумінні цього слова – їй справді не вистачає простору, широких столів, де б можна було викласти все необхідне приладдя, полиць та стелажів, на яких би вмістилися всі ті вироби, що народилися в її уяві, скринь з матеріалом, шматками глини… Натомість її майстерня – це квартира, де кожен вільний куточок житлового простору займають твори мистецтва. Тут нас оточують дивом збережені унікальні старовинні меблі, якими Ольга неймовірно дорожить; дивовижні вишивки прикрашають подушки й покривала, а стіни завішані рушниками. Ще більше старовинних речей, виготовлених рукодільницями і зібраних мисткинею, з любов’ю складені у коробки та пересипані пахучими травами для кращого зберігання. На полицях і стінах – улюблені книги, цілі томи із записами та замальовками власних багаторічних досліджень та взірці виробів: тут і глиняні писанки, і тарелі, і проби пензля, і багато чого іншого, до чого торкнулися руки майстрині.

Кухня у художниці теж специфічна: тут поряд розміщені два столи: один призначений для приготування їжі, інший пристосований для виробів із глини. Так само поруч стоять газова плита й піч, у якій випікають керамічні вироби. Балкон заставлений мішками з глиною, матеріал для майстрині видобуває у копанках поблизу рідного міста і приносить додому молодший брат. Гостям Ольга показує, як розминати матеріал, як працювати з формами, як прикрашати готовий виріб.
…Спеціальним інструментом Ольга декорує глиняне яйце. Дрібними, завбільшки з вушко голки, стібками виписує дивовижні візерунки, викладаючи ними доріжки. Розказує про себе.

Майбутнє Ольги визначили не таланти, а, як часто буває, батьки: «Я взагалі-то хотіла вивчати фізику, про мистецтво й не мріяла. Але зіграла свою роль наявність у Виноградові керамічного заводу. Батьки вирішили, що після здобуття такої освіти, я зможу легко працевлаштуватися». На тому й вирішили: спершу – курси у Золтана Баконія, згодом – навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, відтак – у нинішній Львівській академії мистецтв. Саме там, працюючи з глиною, Ольга зрозуміла: ось воно, справжнє. Але й при цьому було нелегко: математичний склад розуму вимагав і в підході до мистецтва точності, виваженості, розрахунку. «В інституті у мене був переломний період, – пригадує художниця. – Я ж обожнювала математику, тому любила все контролювати, прив’язувати до логіки чисел. Викладачі бачили моє ставлення до творчості й, грубо кажучи, одного дня просто «трусанули»: ну, скільки можна? Берися за розум уже! Мистецтво – не математика! Думати треба і там, і там, але сприйняття дійсності – інше. На математичне відображення дійсності є фотографія. А нам потрібно демонструвати внутрішній стан».

А після навчання повернулася додому, де чекали… суворі будні не оціненого мистецького хисту, бо кому він потрібен у маленькому райцентрі найменшої області в державі? Було нелегко. Настільки, що часом руки опускалися. Допоміг випадок: «Глиною не хотіла займатися. Та якось на виставку наших дипломних робіт приїхав відомий столичний митець. Оцінив роботи і запропонував допомогу: «Що тобі треба, аби розвиватися?» «Думаю: скажу, що глину, так відповість: накопай, – пригадує Ольга. – Тому я попросила у нього піч для випікання виробів, вона ж недешева! Він погодився. Оце був поштовх! Якби не Баник зі своєю піччю, то і не займалася б цим».

Так і повелося: почала працювати з глиною, оскільки це було близьким. Першими творами з-під руки авторки з’явилися нагороди на різноманітні фестивалі, відзнаки. Багато експериментувала, чимало виходило браку. Відтак постало питання, що зображати на керамічних виробах? Спершу з’явилися взірці візантійської та грецької культури. Але на місцевому рівні вони не сприймалися, тож майстриня взялася за пошук чогось рідного, автентичного. Досліджувала це питання. І зупинилася на вишивці та візерунках на побутових речах – посуді, костюмах, на скатертинах. «Хотіла знайти ще щось своє, – розповідає керамістка. – Довелося працювати, причому дуже багато. Для себе в першу чергу мала зрозуміти, що має вийти, і це стимулювало. І ось цей процес пошуку мене настільки поглинув, що захотілося продовжити. Тепер ці елементи орнаментики використовую у деяких своїх роботах – і дуже радуюся, що так гармонійно виходить».

До матеріалу в Ольги взагалі особливе ставлення. Глина, каже майстриня, – дуже примхлива панянка. «Я довго шукала «свій» матеріал, – пригадує авторка. – Але, як виявилося, глина з різних копалень має різний хімічний склад, відповідно, при випіканні різні види «відстрілюють» один від одного, не тримаються купи… А які гарні кольори бувають у цього матеріалу! Я тому й не додаю ніяких фарб, люблю натуральний колір. Щоб виріб міг зазвучати по-особливому». Майстриня показує різновиди глини – ось біло-молочна, ось охриста, а ще в окремому мішку – з бузковим відтінком. «Знаєте, навіть один і той же різновид глини у різних виробах може повести себе по-різному при випіканні. Тому двох однакових робіт у мене не буває. Глина – сама собі господиня, як закрутиться, то так і буде. І я ще не маю такої практики, щоб вона виконувала мої побажання».
Питаю в Ольги: «То у вас цілий діалог виходить?» Майстриня посміхається: «Мабуть. Виховуємо одне одного».

Для художниці її робота – не бездумний підхід, а глибокий самоаналіз. Без перебільшення: в кожен виріб вкладений величезний труд – освіта й самоосвіта, розуміння знакової системи, авторський вдумливий підхід, безліч невдалих кроків і тяжка, кропітка праця. Саме тому кожен виріб несе в собі часточку душі майстрині, в них Ольга вкладає особливий сенс: «Все-таки, я живу на Закарпатті, тому мої роботи мають бути цікавими передусім для закарпатців. Таким чином ти стимулюєш людей шанувати традиції, аби вони бачили, де живуть, аби не забували, що робили їхні предки, який зміст вкладали у виготовлені глечики чи вишиванки...». Щоправда, з пам’яттю справді біда, вважає Ольга: «Проблема в тому, що наше мистецтво стало безмовним. Кожна робота має нести в собі якусь інформацію. Людина, яка дивиться на вашу роботу, має дізнатися з неї про вас. А зараз такого все менше й менше. Хоча я зі своїх спостережень бачу, що люди мене аналізують, особливо поціновувачі мистецтва, і це приємно!»

Попри кераміку, Ольга час від часу пробує свої сили в різних напрямках мистецтва. Пробує різні техніки, жанри і стилі. Не боїться нічого – експериментує сміливо і, що найголовніше, часто. Зізнається сама: не завжди все вдається, в якихось речах очевидно, що практики треба. Але не це принципово. Насправді важливо інше, каже Ольга Гал: «Головне – мати бажання щось сказати. І мати, що сказати. Бо якщо людина пуста в середині, то їй і не буде про що говорити…»

Текст: Наталія Петерварі
Фото: Наталія Павлик